Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 28 грудня

"Рускій мір" поруч – із нашої вини

Така ситуація видавалася би повним дном навіть без п’яти років воєнної агресії з боку Росії. Вона була би дном навіть лише з огляду на майже 28 років незалежності. Співати частівки, не думаючи про те, що наш пласт народної творчості (із силою-силенною суто дитячих ігрових пісень саме на такі випадки) припадає пилом у забутті й не обходить нікого, крім купки ентузіастів-фольклористів. Невже "Ой на горі жито, сидить зайчик" чи "Де ж ти була, Подоляночка?" настільки складніші для вивчення, ніж "Ми девчушкі-вєсєлушкі, пропойом для вас частушкі?"

Застереження Йонеско, яким досі багато хто легковажить

Читаючи цей твір, так само здивовано та злякано помічаєш, наскільки він нестерпно актуальний. І констатуєш, що інколи п’єса описує реальність точніше за деякі політичні чи наукові дослідження. Загрозу громадянському суспільству з боку сили, яка виринає нізвідки й на порох стирає всі гуманістичні базові цінності, персонажі твору Йонеско спочатку ігнорують, тоді легковажать нею і врешті відверто чи приховано виправдовують. Мимохіть згадуєш велику кількість західних "путінферштеєрів", які, навіть попри найнахабніші акти агресії Кремля, висловлюють розуміння його мотивів.

Почуй Донбас – послухай "Щедрик"

Микола Леонтович, автор обробок знаменитої на увесь світ щедрівки, родом з Поділля. Але кілька років працював вчителем на залізничній станції Гришине. Зараз це Покровськ, а до 2016-го – Красноармійськ на Донеччині. Там композитор створив хор, у якому співали жителі навколишніх сіл і заводських поселень. Там же Микола Дмитрович переписав, тобто зробив другу редакцію "Щедрика". Їх потім буде ще три. Останню версію у 1924 році заспіває хор Олександра Кошиця у нью-йоркському Карнегі Холі. І понесеться.

Чудова особливість Києва: знайдіть свою долину серед його горбів

Мені дуже подобається одна особливість Києва, яку треба враховувати, коли хочеш в ньому орієнтуватися й жити без клопоту. Поглинаючи чергове урочище, хутір чи село, Київ залишав їхні назви на мапі назвами вулиць. На Рогнідинській дійсно колись стояв двір княгині Рогніди, а на Предславинській – Предслави. Обидва тоді – далеко за містом. На вулиці Милославській на Троєщині дійсно було село князя Милославського, а в Святошині – хутір князя Святоші. Ну й так далі, аж до незрозумілого мені Кучминого Яру, який з'явився на карті Києва на століття раніше Леоніда Даниловича.

Колообіг дарунку в природі: завдячуємо одним, віддячуємо іншим

Є одна річ, яку ти переживаєш, коли в тебе є діти. Це стан абсолютного сліпого альтруїзму. Для багатьох інших речей у житті ти чекаєш якоїсь відповіді, якоїсь "компенсації". Увага, подяка інших, визнання, гроші, чисте сумління. Тільки від дітей ти, зрештою, не чекаєш нічого "взамін". Діти – це просто віддавання, чисте сліпе віддавання. Так само й нам давали-дарували наші батьки, коли ми були безпомічні. А їм – їхні батьки. Чи ті, хто був поруч. Така от асиметрія дарунку. Ти ніколи не можеш повною мірою віддячити своїм батькам. Віддячити ти можеш тільки іншим, наприклад, своїм дітям.

В Новомиргороді майже зруйновано дві визначні історичні споруди. ФОТО

Це Новомиргород, який "ломиться" від туристів та інвесторів. Тут так все добре і так всього багато, що єдині дві вартісні історичні споруди тупо стоять пустими з 90-х і впевнено руйнуються. Перша – лікарня Ганни Дмитрян, спроектована "візажистом" Кропивницького Яковом Паученком. Друга – знаменита Златопільська гімназія, де вчився хоча б Винниченко! Обидві використали за призначенням, а перебравшись в нові приміщення – кинули.

Філософ: Писання книжок – це ще один спосіб щось зрозуміти

Кожна книжка, яку ти пишеш – це проживання ще одного життя, паралельного до життя реального. Бажання написати книжку приходить не від того, що ви щось знаєте, а від того, що ви щось хочете дізнатися. Книжки пишуть ті, хто чогось шукає, і саме так до них треба ставитися. Всі хороші книжки залишають багато питань, вони суперечливі, часто пишуться від непевності. Можливо, навіть священні книги писалися від непевності. Книжки дуже рідко є шляхом до мудрості, але вони принаймні є шляхом від глупоти.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram