Трагічно загиблий учора мер польського міста Ґданська Павел Адамович був людиною багатьох чеснот. Пишу про це не лише тому, що De mortuis aut bene, aut nihil – про мертвих або добре, або нічого; підтвердженням цьому є й факт, що мешканці міста 20 років поспіль переобирали політика своїм градоначальником.

Саме за каденцій Адамовича Ґданськ перетворився на одне з найбагатших польських міст. На приклад того, як можна дбати про історичну спадщину, розвивати туристичну привабливість і водночас залучати колосальні інвестиції в економіку. Як індустріальний центр і порт можуть дбати про культуру, завдяки якій назва міста гучно звучала по всій Європі.

Читайте також: Украинцам стоит насторожиться тем, что произошло в Гданьске

Європа для Павла Адамовича не була порожнім словом чи географічним фактом. У цьому сенсі важливість постаті цього політика складно переоцінити, адже вся його робота була спрямована на те, щоб у Ґданську було більше Європи, а в Європі – більше Ґданська. Він наче повертав своє рідне місто на карту великої Європи, виривав його з усіх "залізних завіс" і посткомуністичних провінцій, щоб слава цього багатого порту знову звучала на весь континент.

Народжений у Ґданську, Павел Адамович став також дитиною genius loci цього міста, перейняв його характер і вільнодумство. У своїй політичній діяльності він вибудовував Ґданськ як porto franco – відкритий до світу, народів і культур порт, де знайдеться місце для кожного. Де немає місця для ненависті й приниження, де різноманіття стає синонімом спільного багатства.

Під цим кутом здобутки Павла Адамовича вийшли далеко за межі Ґданська й Польщі. Він залишався одним із тих, на кому тримається ідея об’єднаної Європи. Кого християнське співчуття спонукало відкривати двері в місто для біженців, яким загрожувала смерть. Кого відчуття солідарності у битві за свободу штовхало на підтримку київського Євромайдану, а пізніше – й загроженої у Польщі української меншини. Він перебував у опозиції до польської влади, яка насміхається з демократії, ділить громадян на кращих і гірших, а об’єднану Європу готова проміняти на власноруч збудовану національну клітку.

Адамович боровся за гуманістичні й ліберальні цінності, намагався допомагати нужденним сам і ставати в цьому прикладом для інших. Саме тому день нападу – свій вихідний! – він провів на вулиці, працюючи волонтером для благодійної акції. Коли феєрверк сповістив про успішне завершення заходу, логотипом якого є велике серце, на Адамовича напав убивця. Цілився в серце мера, а потрапив у серце польської демократії.

Бо ця трагічна смерть є лише символом того, що відбувається в Польщі протягом останніх років. Як у законах театрального мистецтва: якщо на стіні повісили рушницю, то колись вона мусить вистрелити. Мова ненависті, яка вже кілька років за повного потурання польської влади затоплювала країну, вихлюпнулася назовні. Політика поділу, яку започаткували Качинський і Ко: на правильних і неправильних громадян, на патріотів і зрадників, на поляків та інших, почала давати свої результати. Спочатку в інтернет-погрозах, потім у нападах на представників національних меншин та іншомовних у громадському транспорті й на вулицях, а позавчора продовжилася ударом у серце порядної й чесної людини. Психічна хвороба нападника є лише доброю метафорою того, в яке агресивне божевілля заганяють польське суспільство.

Читайте також: Вбивство мера Ґданська. Польща зайшла у глухий кут

На жаль, це ще не кінець. Джин, випущений із пляшки, лише починає свій моторошний танок. Попри абсолютно варварське вбивство людини з бездоганною репутацією, під новинами про його смерть лавиноподібно з’являються радісні коментарі – мовляв, "так йому й треба", "лібералові" і "зрадникові".

Павел Адамович став першим із польської Небесної Сотні. Невинною жертвою, яка померла за Польщу і Європу, за Польщу в Європі, за поляків як європейців. Його вбила атмосфера підлості й ненависті. Вбила, але не перемогла – просто тому, що Небесну Сотню перемогти неможливо. Ми, українці, добре про це знаємо.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram