Про поняття, з якими мені доведеться працювати і які часто (свідомо чи ні) плутають.

Минуле – це все, що вже сталося. Історія – це спосіб описати минуле, опираючись на спеціальну наукову методологію.

Пам’ять (ідеться не про фізичну властивість мозку) – це спосіб пригадати минуле. Пам’ять, на відміну від історії, не претендує на всеохопне представлення минулого, вона вибіркова.

Читайте також: "Люди не зі страху": яким був радянський режим у "вегетаріанські" часи "застою"

Ми пригадуємо те, що нас найбільше вразило: сподобалося чи навпаки викликало страх, або відразу. Ми пригадуємо те, що нам важливо чи корисно сьогодні. Пригадування має вплив на сьогодення, бо таким чином ми наново актуалізуємо минуле, робимо його частиною сьогодення.

Ці принципи діють більш-менш однаково на індивідуальному та колективному рівнях. У колективній пам’яті додається потреба консенсусу – група домовляється про те, що є важливим для неї в минулому. Цей консенсус включає також і формування спільних оцінок минулого, як результату дискусій "що є добрим, що поганим". Саме те, про що ми домовилися як про важливе (погане та хороше), стає частиною колективної пам’яті.

Читайте також: "Пісні Української революції" – у вільному доступі

Якщо цей колектив нація – то пам’ять відповідно називаємо національною. Вона стає одним із елементів національної ідентичності, поруч із мовою, культурою, спільною територією проживання. Що саме і яким чином пам’ятати – це питання, які формують національну пам’ять. Відповіді на ці питання формують націю.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram