Бюро Парламентської асамблеї Ради Європи змінило правила формування комітетів, що поміж іншого призвело до позбавлення України місць у тому з них, що працює над зняттям санкцій із Росії, пише у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко. Не знаю чому, але наші медіа підхопили цю новину та подають її як чергову трагедію чи зраду, хоча насправді такої немає.

Йдеться про зміну правил процедури. Ухвалили рішення про те, що кожна країна матиме в цьому регламентному комітеті не стільки кандидатів, скільки захоче – а лише по два. А отже, як зараз говорять, нинішні списки "обнулили" – та це не значить, що країні відмовлено мати там своїх представників. Не знаю, коли це відбудеться технічно – а мало би найближчим часом, бо комітет повинен бути сформований і нормально функціонувати – але там почнуть працювати нові люди. Рішення ухвалять, а тим країнам, яких "обнулили", запропонують внести свої пропозиції щодо представників, яких згодом затвердять. Ось і все – навіщо такий галас?

Звичайно, гірше мати двох членів, аніж чотирьох. Але це зовсім не означає, що країна позбавлена брати участь у роботі комітету – такого не може бути взагалі. Зрештою, ми ж не Росія. Її позбавляють, бо вона є країною-агресоркою, а Україна такою країною не є, а тому бере повноправну участь у всіх статутних органах і Ради Європи, і ПАРЄ. І від того, що люди не розуміють технології, починається біда.

Так, про плани повернути Росію до роботи в ПАРЄ, вчора, 22 січня, заявив генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Яґланд, та й не тільки він. Є багато тих, хто про це мріє. Але ж усім нам відома формула – "хотеть не вредно".

Читайте також: Москва перейшла до відвертого шантажу Ради Європи за всіма напрямками

Такі повідомлення для нас – це сигнал ніяким чином не згортати, а ще й посилювати нашу роботу. Працювати так, аби для кожного члена ПАРЄ було зрозуміло: Росія – це країна-агресорка, й пускати її назад без виконання резолюції тієї ж асамблеї не можна.

І як на мене, те голосування, що відбудеться щодо агресії Росії в Керченській протоці, буде дуже важливою нагодою ще раз про це сказати. І сказати з доказами на руках. Бо коли там говорили про "іхтамнєтов", то всі робили фігуру мовчання – мовляв, ну немає ж прямих доказів, хлопці поїхали у відпустку і там трохи повоювали. А тепер уже є і відео – не треба посилатися на дані космічної чи будь-якої іншої розвідки. І це те відео, яке вже подивилося півсвіту – якщо, звичайно, хотіли. Тому ще раз звернути на це увагу було би дуже своєчасним, а заразом корисним аргументом на користь того, що таку країну за цивілізований стіл не кличуть. І якщо вона вийде з Ради Європи – а влітку виповниться два роки, як Росія не сплачує туди своїх членських внесків, що є грубим порушенням, за яке виключають – то світ не зупиниться.

Ось недавно США вийшли з ЮНЕСКО. І потім Ізраїль. І від цього ЮНЕСКО не припинило своєї діяльності, і світ не почав менше уваги приділяти питанням науки, освіти, культури. Так, без якоїсь країни – добре це чи ні, ще окреме питання. Буває і так, що виходять і повертаються. Та ж ситуація в ПАРЄ. Складуться в Росії інші умови, змінить вона свою політику й сутність – то будь ласка, чому ні?

Зараз же вона критеріям не відповідає. І я думаю, якби зараз ставили питання, чи приймати таку країну до Ради Європи, то її би не прийняли, із простої причини – не відповідає критеріям членства в цій організації.

Читайте також: Огризко: Європейська зовнішня політика деградує

Так, зараз у ПАРЄ правлять емоції. І я би назвав їх далекими від того, щоб стати за основу прийняття рішень. Бо головна їхня теза звучить так: ну як же ми позбавимо росіян захисту з боку Ради Європи. І для мене це звучить дуже наївно. Бо сьогодні жодним чином жоден російський громадянин не користується цим захистом. І все через те, що в їхній країні прийнято закон, яким на місці в Росії вирішується, чи реагувати на рішення Європейського суду з прав людини, чи ні. Хочемо – реагуємо, не хочемо – не реагуємо. І гарантія того, що в якомусь конкретному випадку Росія скаже, що громадянинові Пупкіну за неправильне судове рішення потрібно видати компенсацію, дорівнює нулю. Все залежить від того, чи сподобався пан Пупкін комусь із російського Мін’юста чи адміністрації президента.

Тому цей аргумент ПАРЄ настільки слабкий і неадекватний, що серйозно про нього говорити не доводиться. Втім, ліберальні підходи й фантазії – це коник багатьох західних політиків, і вони на цих кониках стрибають не одне десятиліття.

Одначе немає сумнівів, що у зв’язку з російською агресією в Керченській протоці – і прошу не називати це Керченською кризою, бо з таких неправильних делікатних формулювань все й починається – Росії слід очікувати погіршення ситуації.

Ця ситуація вже стала гіршою. Бо навіть затяті русолюби повинні подивитися правді у вічі та збагнути: те, що трапилося – акт агресії, а не інцидент, а тому так відверто покривати країну, яка цю агресію здійснює, не комільфо. Так не працює.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram