Отже, відбулася прем’єра "Крути 1918". Фільм готували довго, розкручували старанно. Проект легко переміг на Дев’ятому конкурсному відборі Державного агентства України з питань кіно в сесії ігрових тематичних фільмів та отримав 26 млн грн державної фінансової підтримки – половину бюджету. При зйомках задіяли понад 1 000 акторів, із них – 150 військових Нацгвардії України, 2 000 одиниць зброї, безліч коней. Із відомих акторів знялися Остап і Дмитро Ступки.

Історичне кіно часто страждає від однієї біди: переважання костюма над актором. Ми зазвичай мало знаємо про те, що відчували й говорили одне одному учасники давніх подій, а ось як вони одягалися й де жили, відомо більше. Тож декорації є. Потрібен лише спектакль.

Читайте також: Осяйна невдача "Сільвіо та інші" – кінокритик

Отут і виникають проблеми, оскільки сценаристи історичного жанру чомусь вважають за обов’язок наповнити цю імітацію минулого якомога бурхливішими пристрастями. Події ж історичні, визначальні, тож і рівень емоцій має бути відповідний. Але в результаті виходить мелодрама, затіяна, аби показати роботу костюмерів і декораторів.

Кадр із фільму "Крути 1918"

Можна знайти порятунок в іронії або в незвичному зламі жанрів (так зробив, наприклад, Йоргос Лантімос у "Фаворитці", яка щойно вийшла на екран, чи Тарантіно в "Безславних покидьках"), але на це здатні автори з потрібним рівнем таланту.

І вже зовсім біда, коли навіть на гарні костюми й спецефекти бракує коштів і досвідчених фахівців. Це вже, власне, мова про наше кіно. Наприклад, при всіх масштабах складається враження, що "Крутам" забракло коштів, аби, наприклад, розгорнути справді масові сцени боїв або збудувати переконливі міські декорації – і тому історичності антуражу досягають розкиданням соломи по бруківці або зйомками в обшарпаних інтер’єрах Київської фортеці.

Знов-таки узагальнюючи, у нас до всього перерахованого вище додається ще й своя специфіка: в Україні історичний жанр несе не так мистецьку, як соціальну, ба навіть громадську функцію. Складається враження, що і чиновники, і режисери, і продюсери просто-таки розчавлені вагою відповідальності. От тягар цього пафосу в фільмі Олексія Шапарева відчувається повною мірою. По-перше, у рясних мелодраматичних прийомах – як у режисурі, так і в акторській грі. Коли не стріляють – тоді гліцеринові сльози проливають. Коли ж це роблять ще й під пісню "Холодно" Святослава Вакарчука, то фальш стає нестерпним.

Кадр із фільму "Крути 1918"

Проблема з акторською грою тут так само типова для нашої кіноіндустрії: виконавці не почуваються в кадрі органічно, витягують ролі на театральних – а від того натужних, нещирих прийомах. Винятків – одиниці. Так, Віталій Салій ефектно перевтілився в Муравйова – наркомана, психопата, такого собі чорта на землі, Олексій Тритенко – у сердитого, але справедливого вусаня-унтера Аверкія Гончаренка, справжнього вояку й батька солдатам, а Дмитро Ступка – у зібраного, суворого вождя революції Петлюру (із цим персонажем є інша проблема, про що трохи нижче). Серед жіночих ролей, на жаль, не запам’ятовується ніхто, як і в решті чоловічого складу. І це не провина акторів, бо умови гри на майданчику визначає все ж режисер. Вочевидь, Олексій Шапарев сам так і не визначився, що він робить: військову драму, мелодраму чи шпигунський бойовик. Особливо ця невизначеність відчувається у драматургії.

Наприклад, лінія з російським агентом Бергом, майстром інтриги й рукопашного бою, взагалі не ліпиться до основного сюжету. Якийсь вибуховий лист, французька розвідка, жодними фабульними причинами не обґрунтоване вбивство червоного командира П’ятакова, інспіроване суперлиходієм Бергом повстання на "Арсеналі", яке нічим не закінчується, сутички невідомо з ким і навіщо, розв’язка, коли старший із братів Савицьких, аби врятувати молодшого, зриває спецоперацію, яка мала би, ні більше ні менше, врятувати Україну.

Читайте також: Дорожні пригоди. Три причини подивитися фільм "Зелена книга"

Так само веде в нікуди ледь намічена любовна лінія. Тобто красуня Софія, за яку змагаються брати Савицькі, могла б бути, а могла б і не бути. Як і її буркотлива мама, як і інші жіночі персонажі, що жодним чином на фабулу не впливають. Від тої ж нерозрізнюваності, до речі, страждає і чоловічий склад, окрім вищезазначених героїв плюс Євген Ламах у ролі Андрія Савицького – просто тому, що йому дісталося більше часу на екрані. Решта зливається в одноманітну масу без характерних рис. І, нарешті, – це вже питання до історичної достовірності – не дуже зрозуміло, що робить Петлюра-Ступка на сцені вікопомного мітингу на Софіївській площі – він у ту мить був уже відсторонений від керівництва і до подій під Крутами стосунку не мав.

Кадр із фільму "Крути 1918"

Оператор Сергій Півненко – і це одна з небагатьох удач – працює якісно, дає розкішні панорами й загальні плани, але його внесок існує якось окремо – таке враження, що ці старанно відтворені ракурси голлівудської зйомки – із якоїсь іншої картини.

Отже, тканина надзвичайно важливого фільму (з огляду хоча б на суспільний резонанс) розсипається на очах. Це не дивина, адже в доробку Шапарева до того часу – винятково серіал "Нацгвардія", який слабував на ті ж самі недоліки.

Неякісна режисура, мов злий рок, переслідує нашу історичну кінематографію. Для того, аби в цьому жанрі нарешті зробили щось якісне, треба змінити ставлення до самого жанру. Але це питання, яке вже виходить за суто мистецькі межі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram