Ви були у Львові? Тоді ви бачили картини Корнила Устияновича та Івана Труша...

Картини цих двох українських художників є символами та ознаками українського Львова.

Якщо, силою різних обставин, ви їх не бачили, то приїдьте і підіть в Національний Музей та подивіться. Це так само, як приїзд до Парижу та відвідування Лувру та Ейфелевої Вежі. Як і кожне місто має чим гордитися, так і Львів.

Але ХХ ст. немилосердно пройшлося по місту та залишило багато зарази, тому місто не згадує того, що є його славою та гордістю.

Але серед здобутків людського розуму є й форми нейтралізації, ліквідації та усунення всякої зарази, інфекції, інших форм смертельно небезпечних, як для життя одної людини, так і життя та буття нації та народу, і людства загалом, мікроб,вірусів та бацил. 

Читайте також: Боротьба за свободу та незалежність народу коштує життя його кращих синів і дочок – історик

Тому, відновлюймо інтенсивну діяльність розуму, як основну і єдину форму прийняття рішень та можливість протистояння тим, хто розумом не користується, бо звик, що за нього думають, або "руководящая і направляющая сіла", або "старший брат", або "вождь і учітєль".

Для початку згадаймо тих, хто створив інтелект нації, який дав можливість бути їй вільною, достойною та рівною з іншими.

Сьогодні ми трохи згадаємо про цього українського художника, бо в "совєтських" школах про нього не говорили. 

Буду радий, якщо хтось пригадає, що на уроках української літератури та "Історії України" вчитель демонстрував картини, які ви бачите на фото та ще трохи розказував про художника, який їх написав.

Це – Корнило Устиянович, найстарший син Миколи Устияновича.

Народився в 1839 році в селі Волків на Львівщині.

Навчався в ґімназії у Львові.

В 1858 році розпочав навчання у Віденській академії мистецтв, а також у Віденському університеті вивчав історію мистецтва у професорів Ашбаха та Айтедьберґера.

В 1863 році, після завершення навчання, повертається додому, щоб силою свого інтелекту та таланту сприяти розвитку української культури та мистецтва.

1863-65 роках малював, оздоблював та оформляв міську церкву в Коломиї.

В 1867 році працював як художник над оздобленням у церков у Холмі.

З Холми поїхав до Варшави, далі – в Петербурґ. Працював, мав великі можливості та перспективи, проте повернувся в Славське до батька.

В 1872 році поїхав до Києва, де працював у Печерській Лаврі, малюючи зі старих пам’яток та малюючи для друкарні Лаври. В Києві нав’язав тісні контакти зі свідомими та діяльними українцями.

Після повернення до Львова працював зі вже згадуваним нами Володиславом Федоровичем, написавши ряд портретів та історичних образів.

В 1873 році – учасник всесвітньої виставки у Відні.

Потім поїхав до батька в Сучаву, до брата в Радівці та до сестри в Сирет. Після цього продовжив оформлення церков у Галичині.

При цьому, як писали про Нього на початку ХХ ст: "Намагався Він побудити земляків до любові батьківщини. Всюди був Він речником високих ідей Тарасових". Ще, як ви бачите на фото, один з перших, започаткував шевченкознавство в українському образотворчому мистецтві.

В 1881 році йому запропонували стати редактором першого українського сатирично-нумористичного журналу "Зеркало".
Він був редактором журналу протягом 1882-1883 років і зумів зробити його провідним, або й найкращим слов’янським гумористичним журналом, прикрашаючи своїми малюнками та творами найкращих авторів.

А тепер увага! 28 вересня 1883 року, на українському народному вічі у ЛьвовіЮ виступив про шкільні справи краю.
При цьому, він критикував непрактичну систему науки в школах народних, а також полонізаційну систему шкільного управління в Галичині. 

Потім звернувся до всіх українців та підкреслюючи їх байдужість, сказав: "Рятуймо і любім наші школи, бо виб’є остання година і для тої одинокої (тоді українці мали тільки одну ґімназію у Львові) ґімназії української, виб’є остання година, для викладів українських на університеті, виб’є остання година і грім посмертний заголосить по народності, котра втратила свою мову – свою душу".

Саме тому всі повинні думати і дбати про рідну мову, школу та освіту, для початку ставати членами товариства "Просвіта" та засновувати читальні. Показово що на вічі ці ідеї були сприйняті та одноголосно підтримані всіма присутніми.

Великий художник. Автор поетичних та прозових творів, наукових статей.

В 1886 році поїхав до Відня, де продовжив навчання в академії мистецтв. Написаний після завершення 4-ох місячного навчання, образ Мойсея став широко і добре знаний.

Читайте також: Історик: Де і коли ви останній раз бачили і читали слово "добродій"?

В 1888 році, в Італії, його розгорнуті статті "В Римі і в Неаполі", які публікувало "Діло" започаткували для українців висвітлення світу. 

Як і багато українських інтелектуалів, про яких ми вже згадували, він вражає своєю різносторонністю.

Наведу слова з видання початку ХХ ст, погодьтеся, це для сьогодення щось майже нове, або забуте.

"А знають Його не тільки люди письменні, але й неграмотні хлібороби, добачають в Нім тямущого свого брата. Особливо ж на вечорницях музикально-деклямаційних придбав Він собі нераз грімких оплесків, позаяк єсть тепер в Галичині найліпшим декламатором".

Інтенсивно й багато працював до кінця життя.

Помер 22 липня 1903 року.

Завдяки йому та Іванові Трушеві ми маємо портрети українських інтелектуалів. Коли ми згадували Тита Реваковича, то ви бачили його портрет написаний цим Українським Художником.

 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram