Революція Гідності дала значний поштовх до об'єднання українського суспільства. Але нереалізованість вимог Майдану, відсутність поступу в соціально-економічному розвитку викликали в суспільстві нові розчарування та позначили нові лінії політичної роз’єднаності, які особливо загострилися під час виборів президента України, зумовлюючи навіть ворожі настрої у близьких за поглядами людей.

Чому така ситуація? Бо нав’язується дискусія не навколо політичних поглядів чи цінностей, а навколо окремих постатей.

Але за відсутності в сучасній Україні таких загальновизнаних особистостей, як, наприклад, свого часу генерал Манергейм у Фінляндії, не можна ставити питання про об'єднання навколо окремих політиків. А тому задля глибшої консолідації країни так чи інакше треба шукати найбільш прийнятні ідеологічні принципи та формувати політичні сили, здатні реалізувати такі підходи.

Читайте також: Козлики й козлища для хитрунів і головне питання виборів

Може видатись, що українське суспільство настільки різне, що знайти якусь ідеологічну основу майже неможливо. Насправді це не так. Дійсно, Україна зараз помітно політично диференційована. Але це не стільки результат об’єктивних процесів, як цілеспрямованого впливу російських спецслужб та підривних ідеологічних центрів впродовж понад 18 останніх років, які прагнули створити з одного боку великий проросійський блок, з іншого – політичний полюс вкрай радикального націоналізму, локалізований переважно лише на Заході. І все це робилося за відсутності цілеспрямованості державно-інформаційної політики.

Разом з тим, розвиток подій наприкінці 80-х – на поч. 90 років засвідчив велику впливовість національно-демократичних сил (Руху, республіканської та демократичної партій), які знаходили підтримку в усіх регіонах України.

На жаль, в наступний період ці політичні сили різними методами були фактично усунуті з політичної арени. Але це підтверджує, що національно-демократична ідеологія та патріотична ідеологія українського консерватизму (на засадах В. Липинського) все ж у змозі консолідувати українське суспільство.

Читайте також: Вибори-2019: чому я боюся не кандидатів, а виборців

Важливо при цьому сформувати чіткі засади соціально-економічної політики, відкинувши насамперед крайнощі ліберальної економіки і посилити соціальний характер державності (і це зовсім не популізм).

Формування таких політичних сил, які потенційно можуть одержати підтримку 30-40% виборців, мало б відбуватися знизу і без участі різних політичних "проектів" та окремих олігархічних груп. І таке перегрупування партійно-політичного спектру держави у змозі посилити єдність українського суспільства загалом.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram