Загальновідомо, що драйверами загальнонаціональних змін за всіх часів були надзвичайно неординарні особистості, котрі могли підняти націю й повести за собою. Навіть, коли ця нація приголомшено спала. Як у Китаї за Ден Сяопіна. Чи коли вона рухалася в різні боки. Як у Франції за Де Голя. Чи коли вона по закутках рахувала гроші. Як у США за Рузвельта. Чи коли її взагалі не було. Як у Сінгапурі за Лі Кван Ю. Чи коли її треба було піднімати з колін. Як у Німеччині за Аденауера.

Питання: чому усім переліченим народам так повезло з лідерами, котрі очолили загальнонаціональний підйом? І чому Україні за 27 років незалежності ніяк не вдається знайти бодай посереднього лідера, який би віддав перевагу загальнонаціональним інтересам й хоча б на часину якусь забув про приватні?

Здається, відповідь лежить на поверхні й не пов’язана цього разу ні з рівнем економіки, ні з рівнем фінансів, ні навіть із рівнем продуктивних сил. Бо з усім перерахованим якраз в нас було непогано. Розгадка знаходиться в духовній і культурній площині.

Читайте також: Є два головних позитиви ймовірного президентства Зеленського

Україна на відміну від усіх перелічених і десятків неперелічених країн, котрі за кілька років зробили неймовірний стрибок у майбутнє, на початку 90-их була глибоко денаціоналізованою країною. Нацією без цінностей. Нацією без стержня.  Нацією, котра складалася з десятка мільйонів хуторів. І кожен глава цього хутора прагнув максимально вхопити від спільного й якнайшвидше перетягнути до себе. І в результаті створити хутір Безрадичі – глибоко символічне поєднання.
Це не вина українців. Це наша біда. Але ж це біда не назавжди?! Оздоровлення пішло ще з першого Майдану, але кількасот літня бездержавність ніяк не породжувала лідерів загальнонаціонального масштабу. Напередодні нових президентських виборів немає їх і нині. Про що говорять мізерні рейтинги.

На фоні цих ганебних рейтингів мислячий народ приголомшений різким зростанням популярності актора Володимира Зеленського – людини без цінностей, без яскраво вираженого громадянського відчуття, без найменших знань в системі великого управління й кадрів.

Але він насторожує не всіх. Чимало людей з бізнесу навпаки очікують перемоги несистемного претендента далекого від реального життя. Можна легко здогадатися і причину цього. Петро Порошенко не тільки не ліквідував олігархат, не тільки знищив монополію кількох сімей, а навпаки укріпив владу багатих і зробив ще хиткішим малий і середній бізнес. І обезцінивши національну грошову одиницю, вже зовсім безправними зробив переважну масу народу – працівників державного сектора, пенсіонерів. Саме тому він створив собі могутню опозицію і загрозливий власний антирейтинг.

Зеленський небезпечний не тому, що він погана людина. Як людина й керівник суперуспішного шоу-бізнесу на цьому рівні він може й чудовий лідер. Але до чого тут президентство? Адже як би там не сталося, він за визначенням не може стати лідером нації, котра у великих муках стає на ноги. Не маючи елементарних знань, не поважаючи цей народ і цю країну. Він може лише безжально сміятися над нею і витирати об її цінності ноги. На рівні паяца – це ще проходить якось. На рівні серйозної політики – це викликає лише подив.

Читайте також: Atlantic Council: Почему президентство Зеленского было бы катастрофой для Украины

Гадаю, що йому б в голову не прийшла кумедна думка балотуватися в президенти. За його спиною примостилися серйозні ляльководи, які підштовхнули його на надто слизький шлях. Певен, що Володимир сам того не хотів, але потрапив у залежність від сильних світу цього й поставив всю свою кар’єру і майбутнє під велике запитання.

Врешті, не думаю, що він тотально залежний від групи Коломойського і не здатен на власний шлях і несподівано приємні для країни сюрпризи. Але виходячи з його професійної непідготовленості, відсутності ціннісних вчинків, Зеленський небезпечний непередбачуваністю. Для державного діяча це велика небезпека. Як для країни, так і для нього особисто. Країна переживе ще одного клоуна. Але якщо клоун перенесе зі сцени у велику політику фарс, то це ні для кого нічим добрим не закінчиться. І найперше для артиста, який свідомо хоче переплутати сцену з життям. На такому рівні це закінчується як правило трагедіями.

Будемо сподіватися, що українці за місяць передумають і пожаліють Вову. Це був би гуманістичний акт. Чи не так?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram