Було не раз говорено, що розгляд Верховною Радою закону про мову неодмінно викличе розкриття великої кількости високопоставлених кремлівських "консервів". Однак справа виявилась такою серйозною, що Московія, здається, змушена "палити" свою агентуру вже не тільки в українському істеблішменті, але й у Страсбурзі.

Кажуть, що комісарка Ради Європи з прав людини Дуня Міятович закликала Верховну Раду перенести голосування за закон про державну Мову "на період після виборів". До цього, працюючи в ОБСЄ, вона ж (оце вже точно було) закликала Україну "переглянути закони про декомунізацію", які на її (або підказану її кремлівськими друзями?..) думку "звужують свободу слова". Це – у принципі все, чого достатньо знати про Дуню.

Якщо, втім, хтось хоче похизуватися ерудицією, то може згадати і про те, що попереднє призначення цієї представниці сербської общини Боснії 2010 року на посаду речниці ОБСЄ зі свободи ЗМІ американське "Радіо Свобода" відверто називало "консенсусом західних делегацій і представників пострадянського табору". "Розуміти Путіна" й не надто дратувати "надмірними причіпками" новітніх "ханів" Центральної Азії, еге ж?

Чому однак саме зараз я маю сміливість стверджувати, що Дуня "спалилась", якщо чисельні публікації про її "заяву" в українських ЗМІ відповідають дійсності? Річ у тім, що, розповідаючи Україні, в який саме час нам доречніше голосувати за який закон, вона відверто та грубо вийшла за межі своїх повноважень, використовуючи мандат представниці РЄ із прав людини для втручання у внутрішню політику однієї з держав-членкинь. А це – надзвичайно серйозна халепа для будь-якого єврочиновника. Якщо, звичайно, українські дипломати знайдуть у собі силу духу прямо й недвозначно озвучити це.

Річ у тому, що функцією пані Міятович як комісарки РЄ з прав людини є "виявляти можливі недоліки в законодавстві та практиці держав-членкинь щодо дотримання прав людини, закріплених у документах Ради Європи; заохочувати ефективну імплементацію цих стандартів державами-членкинями й допомагати їм, за їхньою згодою, в усуненні таких недоліків".

Ні вона, ні будь-яка інша посадова особа Ради Європи не має мандату втручаючись у наш політичний процес і давати нам поради щодо того, коли який закон розглядати у своєму парламенті, використовуючи для цього авторитет РЄ. Бо така практика, якщо вона далі ширитиметься, достоту знищить цей самий авторитет, перетворюючи Раду Європи на інструмент для замовних маніпуляцій із внутрішньополітичним процесом будь-якої з держав-членкинь. Сьогодні – України, а завтра – Франції тощо.

Читайте також: Що означає мовна заява комісарки Ради Європи Міятович

Твердження Міятович, що вибори "не сприяють ухваленню збалансованих рішень" по суті дорівнює тому, що демократія несе загрозу правам людини. А найкраще втілюють ці права, звісно ж, диктаторські режими, в яких завжди панує "стабільність", і вибори або взагалі не проводяться, або є формальністю.

Відсутність в Україні закону про мову, як усім відомо, є чинником порушення прав людини, що відбуваються щодня. Вони відбуваються, коли, зайшовши в крамницю, на пошту чи сівши за столик кафе у власній країні, українець чи українка не можуть отримати обслуговування мовою, що номінально вважається державною. Це – вже не кажучи про чисельні випадки прямої фізичної агресії, коли за українську мову на Україні українців просто б’ють і калічать, про що не раз повідомляли ЗМІ за останній рік.

Комісарка з прав людини Міятович, виконуючи свої функції, мала б займатися саме цим. Бо в цьому, а не в порадах нашій Верховній Раді щодо графіка законодавчого процесу полягає її робота.

Цілком нормальним зрештою було б, якби помітивши в опублікованому на сайті Ради проекті мовного закону щось суперечне нашим зобов’язанням перед РЄ, пані Міятович вказала б нам на це. Аби бути солідною та відповідною займаній посаді, це мало би бути чітко та зрозуміло: "такі-то пункти вашого законопроекту суперечать пункту такому-то ратифікованої вами Конвенції Ради Європи про те-то".

Одначе сенсаційний заклик до нас Міятович голосувати за закон про мову саме після президентських виборів, а не до, як видається, не спирається ні на що, крім розмірковувань на кшталт того, що "в контексті виборчої кампанії дискусії часто стають поляризованими".

На які Дуня, звісно ж, має право, але не як "комісарка Ради Європи з прав людини", а суто як приватна особа. Люди, що дбають бодай трохи про свою репутацію в подібних випадках так і кажуть: "не як комісар (чи представник) РЄ (чи ООН або ОБСЄ), а суто як щирий друг України скажу вам…" Почувши таке, та знаючи попередній досвід представниці Боснії, ми в це, звісно, не повірили б, але хоч формальна пристойність була би дотримана.

Натомість, відбувся "зашквар". Як видно, Москві таки сильно горить тепер за кожну ціну відтягти фінальне голосування за український закон про мову на період після виборів президента України. На яких – виникає очевидний висновок – кремлівські друзі Дуні серйозно розраховують на перемогу лояльного до них кандидата.

Читайте також: Колись чіткий поділ Європи на Схід і Захід втрачає сенс

Ухвалення закону, який захищатиме статус і фактичні можливості використання української мови в усіх сферах суспільного життя, є політичною обіцянкою сил, котрі становлять зараз більшість у Верховній Раді, попри розбіжності й суперництво між ними, починаючи з 2012 року. І виборці БПП, "Народного фронту", "Батьківщини" тощо протягом шести з половиною років на це неймовірно терпляче чекають.

Пропонуючи цим силам іти на президентські та парламентські вибори з тягарем невиконаних упродовж майже семи років обіцянок і знов говорити, що це буде зроблено "колись", Міятович прямим чином втручається в українські вибори, опускаючи ці сили як нездатні виконувати власні програмні положення під час перебування при владі. І відповідно – сприяє перемозі їхніх опонентів. Що навряд чи можна визнати легітимним виконанням своїх функцій комісаркою з прав людини РЄ.

Що ж має робити за таких обставин українська влада: Верховна Рада, президент і МЗС? Насамперед, ясна річ, "послухати кремлівського порадника та зробити навпаки". Тобто, якщо Москва дуже не хоче, щоб наш закон про мову був ухвалений до президентських виборів, то в наших найвищих інтересах зробити це якраз до 31 березня.

Однак цього недостатньо, бо залишивши без жорсткої реакції цей промосковський наїзд із майданичка РЄ, ми відкриємо справжню скриньку Пандори для нескінченного цькування нас у майбутньому. Адже зараз на рівні європейських і натівських інституцій демагогічними розповідями про "порушення Україною прав нацменшин" нас тролять, окрім представників РФ, практично винятково угорський міністр пан Сійярто та кілька євродепутатів із виразним іміджем фріків.

Якщо ж нас, відпрацьовуючи московський "темник", ні за що шпинятимуть (а пані Дуня "наїхала" на нас саме "ні за що", за принципом "придовбися до стовпа", без абсолютно будь-яких конкретних посилань на порушення нами будь-чого ще й прикриваючись "інституційним лейблом" комісарки з прав людини РЄ), то наші справи будуть таки кепські. Міятович ні в якому разі не можна дозволити робити це.

МЗС України на засіданні Комітету Міністрів, а наші депутати – на засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи обов’язково повинні ініціювати відкриту дискусію щодо неналежного втручання комісарки Міятович у наш політичний процес у цілому та президентські вибори зокрема, що є прямим порушенням статті 10 Резолюції про Комісара Ради Європи із прав людини від 7 травня 1999 року № 99/50.

Втім, усе це – лише після того, як наші уповноважені особи й органи отримають сам офіційний текст заяви пані Міятович, опублікований будь-яким із офіційних ресурсів РЄ. Бо хоч українські ЗМІ, політики та блогери, посилаючись один на іншого, цитують його вже другий день поспіль, проте офіційної публікації її заяви, здається, ніхто ще не бачив… Тож чи існує вона узагалі, або "заява" – це все-таки приватні міркування, які Дуня висловлювала за кавою десь у кулуарах своєї поїздки до Польщі?..

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram