Дев’ятеро лідерів держав та їхні чиновники провели цілий ранок у супереч­ках, а потім мали напружений ланч, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Моїм завданням було розважати їх дискусіями про оборону відкритого суспільства від загрози гібридної війни – токсичного кремлівського коктейлю, намішаного із грошей, пропаганди, підривної діяльності та інших капостей. Президенти Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії та Болгарії, що зібралися в гарному словацькому місті Кошице, справили на мене неоднозначне враження.

Попри спільний досвід підневільного існування у складі радянської імперії, регіон, який ми колись називали Східною Європою, зовсім не монолітний. Минуло 30 років після краху комунізму, а зовнішні спостерігачі досі через лінощі зараховують усі території на схід від залізної завіси до однієї категорії – відсталих та ексцентричних держав.

Слід визнати, цей стереотип небезпідставний. Угорський президент Янош Адер наголосив не на втручанні Кремля, а на небезпеці, яку становлять впливові меншини, підтримувані багатіями. Це шпилька на адресу Джорджа Сороса – мільярдера та філантропа, який підтримував ліберальні проекти в регіоні та став об’єктом агресивної кампанії уряду в Угорщині. 

Читайте також: Ознаки безпорадності: не надто обнадійливий образ Заходу

Чеський президент Мілош Земан, стримані манери якого не в’язалися з його звичним панібратством, сварки полюбляє. Він розкритикував колег за атлантизм, бо, мовляв, історія довела, що брехня й заколоти – то все від ЦРУ.

Як змінюються часи й люди! Я познайомився із Земаном у комуністичній Чехословаччині, коли його звільнили із престижної наукової посади за реформістські погляди. Тепер він виступає за тісніші зв’язки з Росією та Китаєм. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан тоді був жвавим молодим дисидентом-лібералом, а тепер очолює авторитарний уряд, що симпатизує Путінові та спантеличує інші консервативні партії Європи.

Та ці лідери, їхні слова та дії випадають із загального контексту. Насправді громадськість проти антизахідної, прокремлівської гидоти, а також нетолерантності та ксенофобії, які її супроводжують. У Центральній і Східній Європі цінують гідність, свободу, легітимність і відкритість, здобуті після 1989 року. Місцеве населення вважає НАТО та Європейський Союз гарантами своєї свободи й безпеки.

Оптимістичний настрій і відкритість уособлює естонська президентка Керсті Кальюлайд. У своїй країні колишня єврократка підтримує стартапи у сфері високих технологій, розвиток крутої системи "e-уряд" і спроби зміцнювати впевненість і лідерські навички серед жінок.

Подає надії також Лаура Кодруца Кевеші. Вона була генеральною прокуроркою Румунії – першою жінкою та наймолодшою особою на цій посаді. Потім керувала антикорупційним агентством (DNA) – державною інституцією Румунії з найвищим рівнем довіри. Коли діяльність Кевеші стала надміру успішною, політики її звільнили. Тепер 45-річна жінка лідирує серед кандидатів на посаду керівника новоствореної прокуратури Європейського Союзу, попри те, що влада її країни протестує (так запекло, що це викликає підозри).

Читайте також: Канада самотужки намагається врятувати світ

Третя жінка, яка заслуговує на особливу увагу, ймовірно стане наступною президенткою Словаччини. Зузана Чапутова, юристка, яка зробила собі ім’я на кампанії проти сумнівного полігона відходів, випередила двох кандидатів із-поміж істеблішменту напередодні виборів 16 березня.

Ці епатажні жінки заворожують народ і ламають західні стереотипи. Якби ж партійна політика взяла з них приклад! Парламентські вибори й урядове ухвалення рішень затьмарені бізнес-інтересами, регіональною напруженістю та іншими факторами. У багатьох країнах представники істеблішменту мають заслужену репутацію легковажних корупціонерів. Зрозуміло, чому виборці прагнуть чогось нового, і байдуже, чи привабливо це бачиться ззовні. Авторитаристи, пройдисвіти та популісти набувають популярності не так завдяки своїм посланням, як через те, що їхні мейнстримні конкуренти слабкі й не можуть домовитися між собою.

Колись чіткий поділ Європи на Схід і Захід втрачає сенс. Якщо хочете справжнього свідчення того, що демократія в небезпеці, зверніть погляд на Південь, на Італію, де нещодавно з’ясувалося, що партія віце-прем’єр-міністра Маттео Сальвіні "Північна ліга" отримувала безпосереднє фінансування від Росії. Бандити й антисеміти з-поміж "жовтих жилетів" у Франції мають колег на колись комуністичному Сході. Істерика британців щодо Європи нікому не зрозуміла. Багато країн мають суперечки із Брюсселем, але ніхто не реагує так, як ми.

Тим часом життя триває без нас. Президенти дискутували переважно про енергобезпеку, тобто про газопроводи Росії, а також про Афганістан: вони бояться, що США відступлять і кинуть союзників напризволяще. Багато говорили про "військову мобільність": спільні зусилля НАТО та ЄС щодо легшого і швидшого перекидання військ. Президенти та чиновники запитували мене про Brexit, але так, як родичі, що з увічливості цікавляться про члена родини, котрий страждає від деменції. Значно більше їх хвилює те, що британські політики не розуміють ситуації.

Повертаючись із Кошице, у літаку я мав дивне відчуття: я полишаю динамічну й цікаву частину Європи та прямую до дивакуватої, але відсталої периферії. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram