Запитав, хто ще буде в студії та про що йтиметься, пише для "Тижня" Юрій Макаров

Я міг передбачити, що питатимуть про Євробачення, зміни в НСТУ, розслідування "Наших грошей", Шевченківську премію, але з’ясувалося, що обговорюватимемо медреформу. На заперечення, що я не є в тому фахівцем, дівчина в слухавці повідомила: "У нашій базі даних написано, що ви експерт із усього". Хочу вірити, що це писалося з гумором.

Буяння "експертів із усього" в телевізорі, пресі та Facebook саме собою ображає критичний розум. Цьому сприяє кількість вітчизняних вишів, неспівмірна з кількістю інтелекту в країні загалом. Відколи Кобеляцький технікум тваринництва або Кагарлицьке ПТУ електриків почали трансформуватися в Міжнародний університет біотехнологій та Академію IT-бізнесу (назви умовні, процес і результати реальні), будь-який пройдисвіт може законно представлятися дипломованим фахівцем, і це тільки один складник занепаду.

У нас за останні 25 років захищено понад 200 тис. дисертацій, кандидатських і докторських, піввідсотка населення зі ступенями! Їхня наукова цінність часто-густо сумнівна, а сама праця може не мати до дисертанта жодного стосунку, крім сплаченого реальному виконавцеві гонорару: від $5 тис. авторові із провінції до $30 тис. викладачеві столичного університету. Або можна підцупити коли 20%, коли 80% тексту в бібліотеці й мережі, сподіваючись, що добре вмотивовані колеги заплющать на це очі. Спостерігається й комбінація обох технологій.

Читайте також: Україна апофенічна: куди веде псевдонаука

Ринок компетентних мізків остаточно підриває наявність різного рівня наукових центрів у формі ГО. Подекуди там лише один-два працівники, чиї навички майже обмежуються вмінням складати аплікації на гранти, але написати у візитівці "директор інституту" це ніяк не завадить. Майже дитяча жага до дипломів, титулів і брязкалець серед політиків і чиновників обумовила відповідне пропонування: маємо безліч академій "інформаційно-хвильового торсійного розвитку", які радо приймають до своїх лав за відповідний благодійний внесок або інше сприяння.

Мушу підкреслити: усе це стосується переважно гуманітарної царини, що робиться в точних науках і технологіях – мені недоступно. Хоча був один професор із коротким псевдо у формі грецької літери, який очолював кафедру інформаційних систем не останньої в країні політехніки…

Ціла сучасна драма девальвації інтелекту, поза сумнівом, бере початок у далеких радянських часах, коли вищим критерієм наукової оцінки була відповідність працям класиків марксизму-ленінізму. Після 1991 року викладачі політекономії автоматично стали економістами, а наукового комунізму – соціологами з відповідним рівнем підготовки.

Але в благословенному закордоні ситуація часами не краща. Діти "дітей квітів" і барикадників 1968-го, які нині посіли керівні позиції в інтелектуальному істеблішменті, сповідують постмодерністські доктрини відносності знання, можливості й навіть необхідності враховувати всі ймовірні висловлювання на будь-яку тему. Заперечування ієрархії знань, навичок, компетенції призводить до появи фахівців, єдиний коник яких – викриття капіталізму й білого чоловічого шовінізму. Але це проблема радше медіа та провінційних коледжів, великі університети з багатосотрічною історією, хай там як, зберігають марку й відповідно свій вплив.

Читайте також: Гірка правда про наших так званих політологів

У нас же, на жаль, острівців авторитету практично не залишилося. Академічні інститути? Та киньте! Могилянка? УКУ? Припустімо. КНУ? Місцями. Решта незалежно від статусу, віку й рівня акредитації не гарантовані від професорів, які просувають поняття "бога як фізичного лептонного утворення" (цитата). 

Ну й нарешті загальне тло, яке характеризується дивною сумішшю хамської недовіри й лохівської легковірності. Звинуватити в запроданстві живого класика, яких обмаль, тільки за те, що він висловив свою підтримку "не тому" політикові й водночас бути адептом "церкви" Мунтяна – типова поведінка. Ні, я не тужу за часами, коли кожен другий читав науково-популярні журнали "Знання та праця", "Знание – сила", "Наука и жизнь" і дивився "Очевидное – невероятное" або стрічки Київнаукфільму, то була природна реакція на заборону всього, оаза сенсу у світі беззмістовності, але заміна їх "Битвами екстрасенсів" – ну це вже геть сумно.

Авторитет, довіра, соціальний капітал – це такі матерії, які накопичуються роками, як гумус. Але з чогось треба починати. Для початку ігнорувати безапеляційних профанів. Що більша безапеляційність, то більший профан. Найкращі експерти, як відомо, – таксисти.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram