MENU

"Давай танцюй", давай мовчи

1130 0

Отже, тепер у доробку української кіноіндустрії маємо таку екзотику, як танцювальний молодіжний екшен – жанр, до автоматизму відпрацьований у Голлівуді, але нечуваний і небачений у нас. Назва – пряма й наказова: "Давай танцюй".

Проект цей без перебільшення багатостраждальний. Перший фрагмент було знято ще в 2005 році. Потім на авторів звалилася криза 2008 року. Коли знятого матеріалу зібралося на повнометражну картину, Держкіно відмовило у фінансуванні. Робота над музикою почалася в 2014-му, зйомки поновилися в 2015-му.

Режисером проекту є Олександр Березань – донеччанин, що живе та працює в Києві. Навчався на курсі театральної режисури в Київському національному університеті культури й мистецтв, проте припинив навчання, бо "треба було знімати кіно й не вийшло суміщати". Працював театральним режисером (вистави йшли в Києві, Олександрії, Донецьку) і кліпмейкером (важлива інформація для розуміння побаченого). Його спеціалізація – молодіжне кіно й комедії. Попередній фільм – комедія про львівських батярів "Шляхетні волоцюги" – вийшов минулого року. Сценарій до "Давай танцюй" написаний Олександром спільно з продюсером Сергієм Розвадовським, який до того ж зіграв одну з ролей.

Читайте також: Грешные и прекрасные. Чего ждать от ленты Луи Гарреля "Честный человек"

З перших же кадрів зрозуміло, що Березань і Розвадовський намагалися зняти фільм не просто модний, а ще й актуальний. Історія починається в Слов’янську, в 2014-му, у розпал бойових дій: двоє братів танцюють і знімають відео серед руїн та обгорілої бронетехніки. Молодшого калічить вибухом. Старший, Микита (Денис Реконвальд), прямує до Києва для участі в танцювальному турнірі, аби виграти грошовий приз і вилікувати брата. Сцени турніру урізноманітнюються лінією кохання та кримінальним поворотом: звісно, що саме кохану Микити викрадають з метою викупу.

Отже, війна, танці, кохання, бандити. Вигідний сценарний набір. Проте Березань ще в "Шляхетних волоцюгах" показав, що його слабкий бік – саме драматургія, тобто побудова сюжету й діалоги. Якщо в попередньому фільмі це ще компенсувалося історичним антуражем і галицьким колоритом, то тут стало аж надто помітним. Уся лірична лінія, наприклад, виглядає як найбанальніша, найпримітивніша мелодрама. Мова Микити – це надзвичайно штучний, погано сконструйований суржик. Кримінальна колізія була би стерпною, якби режисер не перетворив її на незграбний гротеск і не позбавив таким чином гостроти, необхідної для всієї історії. Дует комічних міліціонерів – зовсім не комічний. Загалом, там, де акторам треба реагувати саме у формі гри, удавання – проблеми і сценарію, і режисури стають помітні неозброєним оком. А розсипані в мові персонажів гомофобні репліки – це взагалі за межею.

Усе більш-менш виправляється, коли камера (майстерний і швидкий Микита Кузьменко) обертається до фізичної дії. Не тільки до танців; наприклад, одна з найкращих сцен перегонів у нашому новому кіні – це коли Микита мчить на роликових ковзанах за об’єктом свого обожнювання по центру Києва, влаштовуючи справжній майстер-клас із паркуру. Що ж до танців, то це без перебільшень справжня феєрія стилів, трюків, рухів і музики, більшу частину якої написав Monatik (Дмитро Монатік). Хореограф Анатолій Сачивко виконав дійсно колосальну роботу, але тут ще слід додати такий важливий фактор, як монтаж – ремесло, нашим жанровим кіном як слід усе ще не опановане. Усі танцювальні чи конфронтаційні сцени "нарізані" з таким відчуттям ритму, що навіть недолугість акторів відходить на задній план. Інколи здається, що дивишся один величезний відеоролик тривалістю в півтори години.

Читайте також: Месть ей к лицу. Рецензия на криминальную драму с Николь Кидман "Час расплаты" 

Але так це насправді і є. "Давай танцюй" – це дійсно продукт нового часу, коли режисери й оператори отримують знання не в стінах університетів, а знімаючи рекламу й музичні кліпи, опановуючи ремесло на практиці з першого ж дня. Добре це чи погано? Для нашої кіногалузі, травмованою застарілою пострадянською освітою, – безумовно, добре. Принаймні навіть не дуже видатним постановникам завдяки цьому час від часу вдається розганяти на екрані цілком яскраве й хвацьке видовище.

От би ще з акторами нарешті навчилися працювати. А сценаристи – діалоги людські писати. Ціни б не було.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Дмитро ДЕСЯТЕРИК для Opinion


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини