У мене нове улюблене слово – "вестсплейнінґ". Хотів би сказати, що вигадав його сам, але ні, ця честь належить американській коментаторці Кейті Янґ, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Термін є алюзією на "менсплейнінґ", тобто поширену практику, коли чоловіки повчальним тоном кажуть жінкам те, що ті й так знають. У контексті європейської безпеки вестсплейнінґу багато на конференціях і дипломатичних зустрічах, а також у дебатах у соцмережах. Люди "старого Заходу", тобто країн, які ніколи не жили за комунізму, читають нотації людям "нового Заходу", тобто колишніх поневолених країн, про історію, географію тощо. Повчання в дусі вестсплейнінґу звучали приблизно так: "Чому ви, східняки, такі параноїки чи націоналісти або мілітаристи?" та "Ви що, не розумієте, нам потрібен діалог із Росією?".

Один із таборів із таким мисленням – старомодні політики-консерватори, які потай захоплюються жорстким підходом Володимира Путіна. Другий табір – ліві. На їхню думку, справжній ворог – Сполучені Штати. Вони не довіряють НАТО й не хочуть збільшувати витрат на оборону. Третій – просто корисливі люди.

Нова категорія вестсплейнерів визнає проблеми з Росією, але вдає, ніби вони нові. Усе змінилося після атаки на Україну 2014-го, як стверджують вони. Це свідчить про їхню амнезію та зарозумілість. У попередні роки тривожних дзвіночків було вдосталь. І це неправда, що все змінилося.

Читайте також: Нова російська зброя: чотири небезпеки, яких слід остерігатися

Насправді у країнах Балтії та деінде били на сполох щодо траєкторії росіян ще в 1990-х. Балтійців ігнорували, зверхньо махали на них рукою й радили: помовчуйте, якщо хочете вступити в НАТО та ЄС.

Тепер, коли вестсплейнери прокинулися й усвідомили, що Росія веде операції впливу (зазвичай Кремль намагається применшити ці операції, хибно називаючи їх "фейковими новинами"), загрозу вже навпаки, переоцінюють. Росія – тоталітарна наддержава із глобальним розмахом. Вона відповідальна за все, що йде не так. Путін обдарований надприродними здібностями. Країни Балтії та інші "прифронтові держави" близькі до катастрофічної поразки.

Та правда інша. Росія таки веде жахливу війну в Україні й заслуговує на жорсткішу протидію. Але деінде у світі путінський режим радше дошкуляє, ніж становить загрозу.

Зокрема, так звані прифронтові держави нині більше в безпеці, ніж будь-коли в історії. За обсягом економіка Росії – така сама, як італійська. Росіяни витрачають на оборону стільки само, скільки й країни Скандинавії, Балтії та Польща разом. Та в той час, як цим країнам треба дбати тільки про оборону, Росія витрачається на військову космічну програму, ядерні озброєння й океанський флот. А США виділяє на європейську оборону мільярди доларів.

Читайте також: Без американської парасольки? Ризиковані ігри з нульовою сумою

Вестсплейнерів це не влаштовує. Їм потрібен один гарний наратив, у якому можна звинувачувати Росію за все: від поразки Гілларі Клінтон на виборах – до Brexit і наростання популізму. Зазвичай це звільняє їх від відповідальності за їхні помилки в економічній, соціальній і безпековій політиці останніх десятиліть.

Кремль справді вдається до результативних атак, особливо на "старому Заході", сіючи поляризацію, щоби підірвати довіру до інституцій і відволікти чиновників, відповідальних за прийняття рішень. Однак у цих операціях експлуатуються наші слабкості й розколи, які ми самі ж допустили. Наприклад, Росія залучає брудні гроші (зазвичай анонімно) як політичну зброю. Та вона може це робити тільки через нібито шановані фінансові центри – офшорні та оншорні. 

Російські операції впливу (їх часто називають "гібридними війнами") не є нездоланними. Різні країни – від Фінляндії до України – показали, як проявляти стійкість і покласти край безкарності. Інші мусять у них повчитися.

Гадаю, час переходити до істсплейнінґу. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram