Зараз наше суспільство у точці біфуркації щодо переосмислення підсумків чвертьстолітньої історії своєї поки формальної незалежності від колишнього імперського центру.

При цьому, як зауважує відомий соціолог і доктор філософських наук Євген Головаха: «…Головне, що людей непокоїть – вони живуть у несправедливому суспільстві. У них дуже велика образа на існуючу політичну еліту. Це ознака того, що вже все. Треба змінювати країну. Не формально! Формально зроблено багато. Формально здається – стільки зроблено, щоб побороти корупцію! Одних структур по боротьбі з нею зроблено більш, ніж у будь-якій країні…».

Читайте також: 4 важливі запитання до Лілії Гриневич про вчителів і освіту

Зроблено так багато і в освіті. Формально.

А неформально як надавалися можливості списувати, так і надаються. Як видавалися псевдо атестати/дипломи/сертифікати/тощо, так і видаються.

Сумна життєва несправедливість: хтось має вчитися по-справжньому, а комусь можна й «на халяву»…

Продовження політики, спрямована на вдосконалення де радянської, а де пострадянської моделі освіти – це шлях до повного фіаско.

Читайте також: Коли відмовити не можуть, але тобі не раді: реалії українських шкіл

Шлях до успіху освітньої реформи пролягає через центри політичної волі та управлінської здатності держслужб до кардинальної (не плутати з радикальністю) і повномасштабної відмови від успадкованих моделей мережі закладів, змісту освіти та форм її реалізації.

Ви можете продовжувати їздити на ЗАЗ-968М чи «Москвич-412», але ви не зможете ніякими вмовляннями схилити молодь продовжувати підтримувати ваші архаїчні освітні пріоритети, що невіддільні від принципів зрівнялівки та безвідповідальності.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram