Знаєте що, други і не, я горда бути львів'янкою. От правда, пишаюся тим, що змалечку мене виховували на традиціях мого народу, зі свідомістю того, хто я, що перші пісні, які я вивчила в дитинстві були пісні січових стрільців, що першими прочитаними книжками були " Княжа Слава" Антіна Лотоцького і " Лис Микита" з ілюстраціями славної малярки Софії Караффи-Корбут, а в школі в мене були уроки львовознавства з екскурсіями і лазенням всякими міськими катакомбами.

А ще моє формування було серед театрів, картин, книжкових презентацій, навіть, п'яні забави, молодих тоді, батьків і їхніх колєґів завжди були повні поезії, філософських дискусій і доброї музики.

Мій набір невід'ємних львівських атрибутів схожий на той, що його мали/мають мої друзі і їх друзі – народні танцювальні чи співочі колективи (Дударики моє перше ґендерне розчарування), фортЕпян у вітальні, на якому з різним рівнем майстерності, але втрафили би заграти всі домашні, 50-ти томник Франка, художня школа, креденс з гуцульською керамікою і синьо-жовтим/ червоно-чорним прапорцем, Пласт, наявність репресованих і висланих до Сибіру родичів, зменшувально-пестливі звертання в родині - Дзюнко, Ірця, Муся, Тинця, коляда і вертепування, участь у студентських братствах і клк, завиванець з маком, фамільні гробівці на Личакові і Янові, вишиті бабцею (в моєму випадку, прабабусею Петрунею) ясічки, Великодній сніданок з всенькою дорогою родиною (не залежно від того, які у вас стосунки)), гаївки в Гаю, паска з цедрою і цукатами (фото додається). 

Читайте також: СБУ перевіряє КМІС на сепаратизм через провокативне опитування на Львівщині

Перелік, який єднає нас не лише горизонтально, але і вертикально з поколіннями перед нами, які пронесли свою ідентичність через пацифікації, окупації, переслідування. 

З цього списку, який ще продовжувати і продовжувати, можна насміхатися, звичайно, я й сама часто з нього кплю. Але заперечувати те, що його складові заклали, виструнчили мій внутрішній стержень було б дурістю. 

Останніми днями часто чую нападки і насмішки з львів'ян, нашої ідентичності, своєрідної колективної ментальності (якщо щось таке, взагалі, тут існує). Нерідко лунає це з уст самих же ж львів'ян, які, як і я, дуже вже хочуть піднестися над усією містечковістю, зацофаною провінційністю, вузьколобістю. Сучасні, модні! Кумедно те, що якщо пошкребти нігтиком кожного/ну з них (це особливо видно в питаннях побутових) то вилазить той самий "чорт" – галичанство. Так, трапляється це навіть з найбільш космополітичними і ліберальними з нас. Що вже кривити душею перед святами.

Помічаю це в собі серед усього мого лівацтва, фемінізму, вільнодумства, які є такою ж невід'ємною частиною моєї світоглядної мапи, як і те, що я львів'янка. Помічаю і посміхаюся собі, оскільки все перше стало можливим лише на базі цього другого. Бодай, в мене так. Якщо б не було згаданого стержня, не було б куди добудовувати. А взагалі, воно цікаво виходить, у Львові я каригідна толерастка, а всюди поза ним – непримиренна націоналістка)).Так, львів'яни достоту особливі, як і одесити чи харків'яни, гуцули чи поліщуки. Ця самобутність, різність може і повинна бути нашою силою, головне вміти її розгледіти, впізнати. 

Єдине, як кожна правдива львівська лібералка, хочу чітко дати зрозуміти, що моя толерантність закінчується там, де починається агресія і булінґ в бік мій і всього того, що я люблю, то ж не треба мене шеймити і шельмити за те, ким я є. Хіба що, хочете отримати межи очі великоднім кошичком?))

Прошу не сприймати написане за галицький сепаратизм (хоч як би він не зваблював мою гординю, вважаю його явищем антидержавницьким, шкідливим і таким, що є або провокацією, або глупістю). Гордість за своє походження не є снобізмом, любов до того, серед чого виростала ще не є шовінізмом, а прагнення гуртуватися довкола спільних цінностей не обов'язково передбачає ненависть до усіх інших. 

І головне, в цей передсвятковий час здоровлю Вас привітом, який пам'ятаю з мого, ще не цілком усвідомленого, раннього дитинства на зламі 1980 і 90-их:

Христос Воскрес! Воскресне Україна!

Читайте також: Немає протистояння громадян, є початок політичної боротьби – Бистрицький

Так, саме Україна, не Галичина, не Львівщина. Кожен з моїх друзів-львів'ян це засвідчить, без України усі ці галицькі месіянства і п'ємонтизми не мають сенсу. Ми затяті галичани доти, доки це не впирається в інтереси України, коли постає питання її цілісносності, незалежності, захисту від ворога, майбутнього, поступу, загалом, тієї миті ми стаємо запеклими українцями. І доводили це вже безліч разів в історії.

Таке от. Соррі вже, які часи, такі і великодні привітання)

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram