Мають рацію ті, хто вважають Відень не найкращим місцем для вивчення німецької мови. Не лише через те, що австрійський варіант німецької відрізняється від власне німецької мови. І не тому, що австрійці на всі лади висміюють німців і дуже ображаються, якщо їх самих хтось назве німцями.

Просто Відень говорить усіма мовами, тож у кожній ситуації, коли ви не знайдете потрібного німецького слова, вам усе одно вдасться без проблем порозумітися. Ця характеристика – "говорить усіма мовами" – родом не із майбутнього, яким дехто вважає мультикультуралізм і глобалізацію. Вона своє коріння має радше в колоніальному минулому.

Бо Відень – досі столиця. Маю на увазі не очевидну банальність із підручника географії, що Відень – столиця Австрії. Бо всім, хто хоч раз був у цій країні, стає зрозуміло, що вона замала для такої пишної столиці. Австрія – країна багатих сіл і прекрасних маленьких містечок, Відень у неї ніяк не вписується. Він занадто просторий і розкішний як на країну, що прагне сонного спокою й нейтралітету. Відень – імперський, амбітний, викличний, пихатий. Це місто досі є столицею Австро-Угорської імперії.

Читайте також: Наблюдения о Копенгагене: как живет столица Дании

Два весняних місяці прожив я на письменницькій резиденції в самому центрі Відня – MuseumsQuartier. І мушу засвідчити, що при глибшому зануренні в життя цього мегаполіса починаєш помічати, наскільки Відень досі притягує мешканців колишніх провінцій держави Габсбурґів. Ясна річ, удосталь тут і інших, але передусім багато тут мадярів, чехів, поляків, хорватів і боснійців, словаків та українців, румунів та італійців.

Власне кажучи, мені тому й важко було заговорити німецькою, бо майже скрізь я натикався на слов’ян. Особливо кумедною була ситуація, коли на касі в супермаркеті після відмови від одного товару хорват тихо облаяв мене своєю мовою, не знаючи, що я розумію хорватську. Також прикметно, що більшість українців у Відні – саме україномовні, з колишніх коронних земель імперії; я навіть познайомився з українським емігрантом з Херсонщини, який удома був російськомовним, а у Відні став україномовним – такий позитивний вплив на нього справило наше тамтешнє діаспорне середовище.

Утім, австрійська столиця в цьому контексті зовсім не виняткова. Під час публічної лекції Ахмета Давутоґлу, колишнього прем’єр-міністра Туреччини, геополітика-практика і філософа, виявилося, що схожу імперську спадщину змушений нести на собі й Стамбул. Там досі на вулицях звучать мови всіх колоній, що їх Османська імперія свого часу контролювала на Балканах. А в самій Туреччині, як визнав екс-прем’єр-міністр, досі живе більше грузинів, ніж у Грузії, і більше вірмен, ніж у Вірменії. Це вже не кажучи про курдів і те, що більшість дослідників вважають дані турецьких переписів населення неточними і маніпулятивними, якщо не сказати – сфальшованими.

Читайте також: Родинні свята і довіра одне до одного: чого не вистачає у США

За імперське минуле доводиться дуже довго розплачуватися. У поляків є таке мудре народне прислів’я: "Солома з черевиків вилізає ще в третьому поколінні". Мовляв, справжнім інтелігентом неможливо стати самому, бо селянське чи пролетарське походження даватиметься взнаки. Так і з колоніальною спадщиною: серед австрійців нині переважають клаустрофобічні настрої, вони прагнуть закритися від світу й мігрантів, але не можуть. Бо є мігранти, які на повен голос заявляють про право на Відень – свою колишню столицю. Пройдіться вулицями цього міста, і ви зі мною неодмінно погодитеся.

Адже колишні провінції імперії тут чутні й помітні на кожному кроці. Не лише в мові перехожих та працівників, а також у пам’ятниках та меморіальних дошках. Наприклад, дорогою до українського посольства я зовсім випадково натрапив на дошки найвидатнішому словенському архітектору Йоже Плечнику й угорському композитору Бейлі Бартоку. Вони тут жили, працювали й творили, це також і їхнє місто, їхня столиця. Або прийдіть на вокзал і побачите, що найбільше поїздів їдуть у напрямках якраз колишніх коронних земель. Аякже, бо тоді було збудовано інфраструктуру, з того часу й залишилася сітка залізничних сполучень.

Тож головне враження, яке я виніс після двох місяців проживання у Відні, досить парадоксальне. Бо Відень – досі столиця. Але не Австрії. Австро-Угорщини!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram