Маю сказати одну дуже просту, але чомусь зрозумілу лише небагатьом штуку.

Є кілька різних культур перемовин. Але головні дві.

Це культура компромісу та культура тиску. Вони обидві в нас поширені. І вони, що дуже важливо, принципово несумісні.

Культура компомісу передбачає взаємні поступки для виходу на "середнє" рішення. Вульгарно кажучи – як на арабському базарі.

Культура тиску передбачає постійне нарощування ставок конфлікту, поки інший не відверне. Вульгарно кажучи – як у лобовій атаці винищувачів.

Читайте також: Сигнали системної кризи, яка з кожним днем ​​посилюватиметься

Найбільша та найстрашніша помилка, якої часто припускаються – переговори з людиною, вихованою в культурі тиску, в культурі компромісу. Не усвідомлюючи, що будь-які поступки опонентів у такій людині лише розпалюють агресію. Бо сприймаються як власний успіх і слабкість ворога.

Так свого часу заспокоювали Гітлера, годуючи його Австрією та Чехословаччиною.

Так зараз доводиться пояснювати європейцям, чому будь-які поступки Путінові призводять до ескалації, а не деескалації.

Так узимку – хоча й вимушено – заклали бомбу уповільненої дії у стосунках із владикою Філаретом.

Читайте також: Дива православні, або Битва патріархів

Намагалися йти на компроміс. Хоче дідусь називати себе патріархом – хай називає. Він шанований, він старенький. Хоче носити білу шапочку, як у московських патріархів – хай носить. Хоче користуватися бланком Київського патріархату – хай користується...

Дуже важливо в цьому сенсі зрозуміти, що якби тоді з ним повелися різкіше, якби тоді його, перепрошую, поставили б на місце – хай навіть це місце було б високим, але реальним – було б краще не тільки для всієї церкви та країни, а й для нього самого. Він би не спробував повернути свій статус, не засліпився би амбіціями й не закопував би своєї історичної репутації.

Але тепер маємо ситуацію, в якій Михайло Антонович Денисенко вбиває владику Філарета.

Дуже наочний і важливий урок.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram