MENU

Закон безпеки: інакше українська мова знову почуватиметься пасербицею

697 0

Можна виграти битву, але програти війну, слушно стверджував Наполеон Бонапарт, а він знався на предметі, пише для "Тижня" Юрій Макаров

Для України, й не лише для України, розмірковувати про мовне питання у військових термінах цілком адекватно. Багатостраждальний закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" ухвалено, але це не означає, що проблему вирішено не тільки раз і назавжди, а й навіть на найближчий час: позиції сторін досі далекі від порозуміння (а почасти й від самоусвідомлення). І це не дивно, бо пошуки модного тепер взаємоприйнятного компромісу в стилі win-win тут марні за визначенням, а поточна кон’юнктура заважає розраховувати на політичну волю влади. До того ж, як ми знаємо з імперського досвіду, суворість законів компенсується необов’язковістю їхнього виконання.

Реванш у мовній царині, не кажучи про цілу гуманітарну сферу, де останніми роками спостерігався суттєвий прогрес, не тільки можливий, а й високоймовірний. Це може означати, зокрема, недотримання на практиці певних обмежень, передбачених законом № 2704-VIII, і незадіяння закладених у нього позитивних механізмів, а відтак повернення до стану кінця 2013 року, що буде нехай не катастрофою, але черговим випробуванням.

Читайте також: Що не так із реакцією Зеленського на мовний закон

Так само доводиться передбачити й падіння символічного статусу державної мови, бо останнім часом мовою політичних еліт, за поодинокими винятками, стала саме українська, й це мотивувало громадян, які розраховували на соціальні ліфти, сприймати її як складову успіху. Серед наразі умовних представників нинішньої адміністрації, включно з першою особою, кількість українськомовних демонстративно менша, що, ймовірно, стане сигналом для майбутніх кар’єристів: "можна не паритися".

Отже, з одного боку, нещодавня позитивна динаміка; середня та вища освіта (формально українськомовна, хоча на практиці далека від такої); інерція "майданного" етикету, де за українською визнавався пріоритет за визначенням; результати квот на радіо й телебаченні, які виявили чималенький масив якісного розважального продукту й, головне, значний ресурс його збільшення та покращення; наслідок державної підтримки кінематографа – можливість регулярно відвідувати вітчизняні прем’єри, які заслуговують на те, щоб їх не пропустити; цілий пласт сучасної літератури, недостатній для сучасної європейської країни, проте вражаючий порівняно зі станом до 1991 року… Із другого – багатовіковий тиск звички, травми виживання, ну й інформаційна інтервенція країни, яка веде з нами війну.

Усе, що я хотів сказати щодо мовної ситуації, точніше, майже все можна знайти в серії колонок у "Тижні" (№ 1, 2, 4, 6, 7, 9, 10/2016). Там, зокрема, я згадав досвід ірландців із їхньою рідною ірландською (ґельською) мовою, якою розмовляє 1% населення. Її вивчають у школі, нею видають місцеві газети, її визнано однією з офіційних мов Євросоюзу, а результат – відсоток. Бо століття британського панування відкрутити назад неможливо. Із часом на думку спав красномовніший і значно ближчий приклад: на межі XIX–XX століть на теренах нинішньої України чисельність євреїв сягала понад 2,7 млн осіб – це була наша друга за потужністю етнічна громада (близько 9% населення).

Читайте також: Наш лінгвоцид: пригадати українську мову та її репресовані слова

Звісно, всі вони були носіями мови їдиш – одного з діалектів середньовічної німецької із суттєвим впливом давньоєврейської та української. Урбанізація, дискримінація, асиміляція в радянському дусі, державний антисемітизм, Голокост та еміграція призвели до того, що, згідно з переписом 2001 року, серед українців уже налічувалося… 3,1 тис. носіїв їдишу. Важко навіть у теорії припустити, що ця мова колись відродиться. Мова, якою розмовляли мільйони, мова, якою була написана ціла література, мова, яка містила в собі досвід поколінь.

Ні, на щастя, українська не помре. Але знову почуватиметься пасербицею. А українськомовні українці, яких, хай там як, дві третини (це згідно з переписом 2001 року, а нині, якщо вірити Financial Times, три чверті), будуть і далі гостями у власному домі. Якщо не схаменуться еліти, надто ті, що зросли й відчули свою силу останнім часом. Якщо патріоти, частину яких щойно добряче надурили, не продемонструють характеру. Досвід показує, що українці часто виявляють легковажність, коли йдеться про суттєву загрозу безпеці, але мобілізуються, коли йдеться про образу гідності. Це саме той випадок.

Серед противників домінування державної мови є відверті симпатики, якщо не прямі агенти ворога, а є легковажні "маленькі" люди, яким ліньки вчитися, докладати зусилля, думати. Маленькі люди мають право бути маленькими, не кожен мусить стати Чорноволом або Стусом. Їм слід донести лише одне: там, де російська мова, стріляють. Доведено Україною.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Юрій МАКАРОВ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини