Коли дорослі винні перед дітьми. Дитина як пластилін. Що виліплять дорослі, те й буде.

Дитячий майданчик. До мого внука підходить хлопчик його віку, чую, говорить російською. Звісно, що я реагую на це і між нами відбувається такий діалог:

– О, мабуть недавно в Україні? Звідки приїхав?

– Я нє прієхал. Я живу в Кієвє. А пачєму ви падумалі, што я пріехал?

– Бо говориш російською.

– Я українець! – сказав хлопчик з такою гордістю, що я аж стрепенулася, повірила, що дитина справді пишається тим, що він українець.

Читайте також: З українського правопису можна чимало дізнатись про суспільство, – думка

Розговорилися. Як розповів наш новий знайомий, батьки змушені були віддати його до школи №85, де мова навчання – російська. Школа поряд, територіально приписані до неї...

Увесь час на майданчику ми говорили вже українською. Діти в такому віці кажуть правду, тому я повірила йому, коли сказав, що вдома родина говорить українською. Мова у хлопчика була справді гарною. 

Дитина б і розмовляла б українською, коли б школа була українською, адже вдома батьки говорять українською.

Читайте також: Стефанчук: Єдиною державною мовою в Україні є і буде українська. Це для нас концептуальна річ

Цей випадок ще більше утвердив мене у думці, що всі дитсадки та школи в Україні мають бути тільки українськими. Ніяких російських. 

Російську нехай вчать за власний рахунок. А не за гроші українців, дітям яких нав'язують державну мову сусідки-агресорки.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram