Парламентські вибори в Україні, по суті, зводяться до одного питання: хто має стати прем’єр-міністром за президентства Володимира Зеленського?

Звичайно, у цьому одному питанні містяться й інші: хто найкраще впорається з переговорами з МВФ, Росією, з новою командою, яка невдовзі очолить Європейський Союз, з двома азіатськими гігантами – Китаєм та Індією, які стають все важливішими торговельними партнерами для України, а також з Президентом США Дональдом Трампом?

Але найважливіше з усіх цих питань: хто може допомогти Президенту Зеленському розкрити величезний потенціал України, а отже підняти рівень життя її народу? 

Хоча сьогодні модно зневажливо ставитися до політичного досвіду, особливо важко здобутого досвіду, унікальні, а іноді навіть відверто жахливі безпекові й економічні проблеми України потребують не якогось холоднокровного технократа на посаді прем’єр-міністра. Не якогось сліпого послідовника консервативних методів з підручників. Радше сьогодні потрібна людина, яка має політичний інстинкт, щоб разом з президентом Зеленським долати численні проблеми країни. 

Тут справжнє питання в тому, чи буде наступний прем’єр-міністр людиною, яка не лише вже має досвід розв’язання проблем України, але й є знайомим обличчям і голосом для світових лідерів, з якими потрібно мати справу Україні, щоб підтримувати власну безпеку і досягнути процвітання економіки.   

Читайте також: Юлія Тимошенко – прем’єр, який сьогодні потрібен Україні та президенту – політологи

Уряд на чолі з технократом – не варіант для України. Провальна діяльність технократичних урядів в Італії, Греції та інших країнах в останні роки є яскравим доказом цього. Дійсно, неспроможність цих технократичних урядів зробити свої програми політично-привабливими для своїх громадян зробила ситуацію в їхніх країнах набагато гіршою, ніж до їхнього приходу до влади. Їхній провал в обох країнах призвів до сходження урядів популістів.  

Простими словами, в Україні немає жодної людини, яка могла б позмагатися з Юлією Тимошенко як у досвіді, так і у міжнародних зв’язках. Справді, вкрай важливою якістю, яку Тимошенко могла б знову принести на прем’єрську посаду, якщо Рада обере її після виборів, стане її рідкісне вміння розпізнавати правильні економічні, політичні і стратегічні аргументи та поради у розпал кризи. 

Тимошенко дійсно виявилася проникливим суддею технічних порад, які їй давали. Вона розуміє, що якщо технічні рішення не отримають підтримку громадськості, вони приречені на провал.  

Пригадаймо фінансову кризу 2008 року. Коли восени 2008 року світові фінансові суперструктури були на грані руйнування, яке розпочалося крахом «Lehman Brothers», витримка Тимошенко перед обличчям загрози для фінансової стабільності України зіграла критично-важливу роль, щоб не дати світові впасти у прірву. Численні технократи радили їй не повертати позику, сплати якої вимагав американський інвестиційний банк «Morgan Stanley». Тимошенко, так само, як вона робила протягом всіх років на прем’єрській посаді, послухала технократів, а потім прислухалася до свого внутрішнього політика. 

Не зважаючи на те, що багато з її вітчизняних і закордонних радників-технократів закликали її не повертати позику, Тимошенко розуміла, що справа була не в грошах, а у репутації України серед інших країн. Якби всі вважали, що Україна махнула рукою на світову економіку, вона б стала міжнародним парією. Сама б її незалежність опинилася під питанням. 

Читайте також: Democracy Speaks: Очередное испытание для украинской демократии

Тому, яким би болісним це не було, вона дала дозвіл на виплату позики, що дало змогу Україні підтвердити свою позицію надійного партнера для урядів та інвесторів.   

Останні президентські вибори чітко продемонстрували, що український народ не налаштований на уряд, який нав’язує рішення для їхніх проблем. Так діють технократичні адміністрації. Зрештою, технократи одержимі роботою своїх інституцій. Вони просто не в змозі забезпечити згоду тих, ким вони управляють.  

Очевидно, існують жорсткі обмеження у перевагах технократичного мислення при формуванні ефективної урядової політики. Як продемонструвала робота економіста Дарона Аджемоглу, політичні ідеї, які звучать надзвичайно розумними в теорії, занадто часто провалюються на практиці через непередбачувані і непрогнозовані політичні наслідки. Крім того, нібито «хороша» економічна політика, яку просувають технократи, часто має неприємний побічний ефект у вигляді зміцнення вже домінуючих груп і послаблення слабких. 

Одним з уроків перемоги Зеленського на виборах навесні цього року є те, що українське населення більше не готове платити ціну за політику, яка не приносить безпосереднє покращення їхнього життя. 

Проблеми України, війна в Донецьку та Луганську, боротьба з корупцією, переговори з МВФ, всі потребують не технократичних, а мудрих політичних рішень. Їх можна буде розв’язати лише за згоди українців, а її можна буде отримати лише завдяки зусиллям розумного і досвідченого політика. Юлія Тимошенко є таким політиком. 

Переживши роки несправедливого ув’язнення, вона знає, що думають її співвітчизники про корупцію і некомпетентність, які так часто уособлюють дії української держави. Вона має інстинктивне відчуття потреб українців. І це саме те, що зараз потрібно країні від прем’єр-міністра. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Оригінал на The Western Journal, Боб МакЕвен

Переклад – UAINFO