Раз у житті їх точно варто побачити. Прямовисні скелі виростають із землі в найнесподіваніших місцях. Їх неможливо з чимось порівняти, бо вони ні на що не схожі. Посеред долини стримлять угору кам’яні персти, а на їхніх вершинах збудовано древні монастирі.

Знизу, здалеку – це приголомшливе видовище, бо щось неприродне є в цій природі. Темне, холодне й моторошне, наче помилка сотворіння, наче збій у планах Творця. Можливо, саме для того, аби побороти це враження, кілька століть тому на вершинах скель і збудували монастирі. Осідлати в цьому випадку означає перемогти, підкорити. На віддалі це саме так і сприймається.

Читайте також: Гуцульський Стікс: як близько ми стоїмо до світу міфів і магії

Християнська агіографія переповнена легендами про стовпників, святих, які залізали на стовп, щоб денно й нощно стояти на висоті, поближче до Бога. Таким чином вони висловлювали зневагу землі й буденній метушні, намагалися бодай символічно наблизитися до Всевишнього з висоти свого стовпа. Вузькі й високі скелі Метеор схожі на такі стовпи, створені спеціально для відлюдників. Я ніде не знайшов цьому підтвердження, але дуже правдоподібно, що історії про стовпників почалися саме звідси: монастир просто ставав різновидом колективного стовпництва.

Зблизька, з висоти ці скелі вражають не менше. Коли безкінечними східцями прешся вгору й нарешті виходиш до монастиря, зору відкривається неймовірний краєвид. Невідомо, як шістсот років тому – без технологій і машин – людям вдалося збудувати обителі в такому неприступному місці. Якщо це не чудо, то принаймні подвиг праці й відданості меті. Тут як ніде розумієш первинну функцію монастиря: це оборонна споруда, за мурами якої починається християнське царство. Відділена від світу метушні й гріха, відгороджена від невірників і здатна захищати свою територію. Метеорські монастирі схожі на фортеці, спущені інопланетянами на скелі.

Читайте також: Луґош у жовтневому Пазині

Але всередині цей піднесений стан розвіюється. Ні, все тут на місці: і фрески, й ікони, й запах ладану, і бородаті ченці в чорних рясах, і доглянуті монастирські подвір’я, і рівні ряди черепів у монастирських усипальницях. Словом, краса неймовірна і все для прославляння Господа. Але бракує благодаті.

Тут є поспіх, метушня, безкінечні групи туристів, дитячий сміх і старечий кашель, хустки, хрести, свічки, магніти й навіть освячена вода на продаж, тут на кожному кроці як не скринька для благодійних пожертв, то платний вхідний квиток, тут ревні православні скручують банкноти і пхають їх у кожен закуток, виїмку в стіні, за рами ікон – так, ніби Діва Марія радіє не гідному життю та щирій молитві, а хрустким купюрам.

Тут є все для Бога, але тут немає Бога.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram