П'ять років окупації змінили життя людей, які опинилися у зоні конфлікту. Хтось перейшов на сторону сепаратистів, хтось просто не зміг покинути власний дім, але є й ті, хто чудово освоївся по обидві сторони.

Уявімо, що вам треба поїхати з власного життя. Залишити дім та роботу на невизначений термін. І при невизначеності ситуації ви не хочете втрачати роботу та мати надалі проблем з нерухомістю, бо плануєте повернутися. Що в такій ситуації вигадаєте, аби зберегти за собою робоче місце та знайти дім у такому ж вигляді як ви його залишили? Законсервувати своє життя. І це не жарт, бо майже п'ять років по цей бік лінії розмежування, в Луганську, існує безліч штучних ситуацій, на які пішли усі ті, хто мусив їхати, але не хотів нічого втрачати.

Покинути не можна залишитись

Аби зберегти житло залишають наглядача. Найчастіше це родич, який раз на тиждень навідується у зачинену квартиру або дім, щоб перевірити крани й опалення та раз на місяць сплатити комунальні платежі. І погодиться на таке лише дуже близька людина, бо робите це треба постійно, у будь-яку погоду майже п'ять років. Знайомий лікар відвідує так чотири квартири – власних дітей, сестри та свою, яка перейшла у спадок. Так, він небідна людина, якщо дивитися на цю ситуацію зверхньо. Не продає цю нерухомість, бо коштує вона зараз копійки, а дітям у їх новому житті потрібні гроші на нове житло. Тому він навідується у ці квартири, сподіваючись, що колись або повернуться діти, або зміниться ситуація на ринку нерухомості.

Читайте також: Письмо из Луганска: пока кто-то мечется в поисках лучшей жизни, другие уже стоят у руля

За квартири треба платити і взимку комуналка за одну квартиру вийде десь півтори тисячі рублів, а за чотири відповідно в чотири рази більше… І це сума його офіційної зарплатні, а втрачати такі гроші щомісяця готова далеко не кожна людина.

Мої приятелі в аналогічній ситуації знайшли тих, хто буде навідуватися до їхнього житла. Вони навідуються в Лугансь, але при цьому не платять комунальні послуги, бо не живуть у квартирі, вимушені були покинути Луганськ, більше того, як і "республіка" так і її комуналка ніким не визнані. Таких випадків навколо безліч, хто вважає, що не живе в квартирі, платите не треба та має шалені борги за ті п'ять років…

Що робити з покинутою посадою?

Але дім чи квартиру можна зачинити, а ось що робити із посадою на роботі, яку не хочеться втрачати? Виявляється, на цей випадок є також намісники. Ті, хто можете зберегти посаду до повернення власника. Найчастіше "консервують" робочі місця на керівних посадах у медицині, освіті, комерції. Там, де далеко від політики і де до війни ці "крісла" треба було заробляти роками. Знайома завідувачка кафедрою, виїжджаючи з окупованого Луганська на територію України, залишила замість себе подругу, в якій була певна. Домовилися, що та притримає їй місце до повернення. Колишня власниця посади вже й рада була б повернутися, а подруга готова поступитися, але вище керівництво чомусь вирішило інакше.

Для повернення готують місця заздалегідь. Приїздять потайки у власну відпустку ніби навідатися додому, заходять на колишню роботу, навідуються до керівництва ніби на чай, а потім працевлаштовуються знову із поверненням усіх колишніх преференцій. Але це на розсуд вищого керівництва – буває й таке, що перевірка "Міністерства Державної Безпеки" буде тривати рік. До речі, всім відомо, чому той колишній виїжджав – заробляти українську пенсію, захищати там дисертацію собі або дітям. Але про це говорять пошепки.

Знайома пані декан виїхала, як і багато хто влітку 2014 року. Так, вона створювала той факультет власноруч років п'ятнадцять, але виїхала. Вона запрошувала підлеглих виїжджати до неї на територію чинної України. Її місце зайняв підлеглий, бо більше не було нікого, хто хотів би очолити структуру. Вудсутні світло, вода, зарплатня, не вистачало викладацького складу… Та пані повернулася, коли система почала працювати та запустили комунікації. Прийшла на своє робоче місце, як колись. А її підлеглий відмовився віддавати їй крісло. Так, він вважав, що не підсиджував нікого, а зайняв вакантну посаду тоді, коли треба було працювати. До війни він не побачив би того крісла принаймні ще п'ятнадцять років. Був гучний скандал. Хтось став на її бік, хтось несміливо підтримав його. Та пані пішла в інший університет, хоча могла б не працювати, маючи непогану професорську пенсію.

Знайома хірургічна медсестра з квітня по жовтень підробляє у готелях в Сочі – миє  кімнати відпочивальників по 12 годин шість днів на тиждень. Це варте того – отримує за таку роботу вона в чотири рази більше аніж у лікарні Луганська, працюючи за фахом. Свої півтори ставки вона розпродала по лікарні. Вона значиться у всіх відомостях та графіках, бо не хоче втрачати місця та стажу, але замість неї працюють усі, а вона сплачує їм за це гроші.

Читайте також: Блог з Луганська: піти за пенсією "в Україну" і не померти

Ще одна знайома майже п'ять років керує на два фронти – в Україні та на аналогічній посаді в Луганську. Так, повертатися не хоче, бо робота в Україні дає їй закордонні відрядження, цікаве навчання та пенсію. Але в Луганську затишна квартира, куди вона планує повернутися, тому з мирних територій керує своєю ж структурою.

Є й інші випадки. Розуміючи про тимчасовість, намісники використовують посаду на повну – беруть хабарі, торгують контрабандою, аби збагатіти якомога швидше. Декан, який зайянв посаду три роки тому, бігає з пакунками залікових книжок – закривати "під ключ" сесії. Він розуміє, що ніколи б не зайняв цю посаду при колишній владі. Все це намісництво лише на деякийсь час, як сукня, яку беруть в оренду на весілля...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube