Вадим Пристайко

Міністр зовнішніх справ України Пристайко, який призначений для озвучення послань влади щодо їх сприйняття громадською думкою, заявив про нові шляхи для вирішення проблеми Донбасу. Власне, нові три горішки від Пристайка – "Мінськ", миротворці й ізоляція від Донбасу.

Якщо буде зрозуміло, що Путін нічого не робить для вирішення проблеми, то у влади (крім "Мінська") заявлені ще два шляхи. Перше – це просити в міжнародної спільноти "місію для підтримки миру між нами". І другий шлях – це "кіпрійський варіант".

Спочатку із планів Б і В. Перше – ніхто не запровадить міжнародну миротворчу місію, доки на лінії зіткнення стрілятимуть. А Радбез ООН дасть на неї згоду лише тоді, коли проти неї не заперечуватиме РФ. А вона погодиться лише тоді, коли у "блакитних касках" будуть ті ж самі війська, яких і так "іхтамнєт" на території окупованого Донбасу. Це у найкращому разі.

Читайте також: Путін підсмажує Зеленського на повільному вогні – Портников

Друге – варіант стіна. "Кіпрійський" чи точніше "нагірно-карабаський" варіант. Різниця між ними у тому, що у другому варіанті, як і в нас, продовжуватимуть стріляти навіть через 25 років після початку конфлікту. Це не шлях. Це – глухий кут. Це те, що відбувається зараз. І він точно не один із тих методів, який приведе до перемоги. І ще – відділення України від Донбасу – це теж сепаратизм, але з іншого боку. Подумайте над цим.

Власне, про ці плани уже йшлося. Чи зі приходом кожної нової влади ми пишемо історію України з нуля?

Повертаємось до плану А. Мінські угоди самі по собі – це угоди капітуляції. Хто читав Комплекс дій, той із формули Штайнмаєра капітуляції уже не робить. Але. Ми всі живемо в умовах нереалізованого "Мінська". Не в тому розумінні, що не/виконуються його складники. А в тому, що він зупинив, а точніше – територіально локалізував війну. Саме завдяки "Мінську" частина українців починає відчувати, що вони "заморилися від війни". Через нього повідомлення про вбитих на фронті йдуть друго-, а то й третьорядними інформаційними сюжетами у блоці телевізійних новин. Саме заяви про необхідність його реалізації, а не сама реалізація комплексу дій, стримує війну.

Але, "Мінськ" здорової людини – він не за мотивами заяви керівника СММ ОБСЄ Сайдіка, що мешканці хочуть миру за всяку ціну. Бо українські заяви, що "ми щось там реалізовуватимемо" дають можливість для того, щоб реалізовувати інше. Перше – створювати сильну армію. Друге – проводити інформаційну кампанію, адаптовану під мешканців окупованих територій. Третє – грати на протистоянні "башт Кремля". Четверте – витягувати людські ресурси з Донбасу. П’яте – створювати позитивну картинку України.

Читайте також: "Формула Штайнмаєра", яку так просувають "слуги", дуже схожа на Харківські угоди

Але, "Мінськ" зараз сприймається ледь не як самоціль. А зустріч у "нормадському форматі" – ледь не як механізм для запуску миру в Україні. Це – "Мінськ" курця. Бо єдине, що там може бути реалізовано – це Комплекс дій із виконання Мінських домовленостей, який значно капітулятивніший, аніж якісь там формули імені Штайнмаєра.

Та й у Росії цілком розуміють (чи думають, що розуміють), що навіть якщо Україна отримає контроль за кордоном на умовами Кремля – ніщо не заважатиме київській владі поступово нівелювати будь-які залишки проросійської автономії. Росіяни так і робили б. І друга проблема – Росія розуміє, що реалізація "Мінська" порушить питання Криму. Тому буде затягувати "Мінськ" до визнання "російськості" Криму. Бо саме він – ключ від миру на Донбасі.

Тому "Мінськ" – це не самоціль. "Мінськ" – це метод для вирішення інших стратегічних цілей. Питання в тому, чи сформовані в нас цілі. І чи здатна лайкоорієнтована влада сформувати стратегію держави.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube