Так чи інакше життя змушує постійно гортати Закон України "Про освіту". Гортаючи, натрапив на одну з його новел, внесення якої наполегливо лобіював, коли був членом робочої групи з розробки законопроекту.

Це один із засадничих принципів державної політики в галузі освіти, вичерпний перелік яких наведений у ст.6. йдеться про державно-громадське управління освітою.

Щоправда, моя пропозиція була в тому, щоб записати громадсько-державне управління, але на сьогодні порядок слів особливого значення не має. Бо, як не крути, як не викручуйся, але в системі освіти України давно немає, як і не було, ні громадсько-державного, ні державно-громадського управління. Немає і крапка. Як немає й жодного підзаконного акту про формування та розвиток системи державно-громадського управління.

Натомість, маємо типову державно-бюрократичну систему управління освітою, якій за роки Незалежності вдалося успішно умертвити навіть ембріони громадських начал в управлінні, котрі почали з’являтися в останні роки існування радянської системи освіти. І тепер управлінський бал в системі освіти цілком і повністю править державний чиновник.

Читайте також: Як зламати корупційну піраміду атестації наукових кадрів

А саме цього державні чиновники завжди хотіли і хочуть. Як погані батьки, яким не потрібна небажана дитина. Для чого вона? Краще зробити аборт...

І не потрібно смішити адекватних людей розповідями про якісь ради шкіл, піклувальні ради, педради та ін. Ці так звані "органи громадського управління" насправді давно нічим не управляють і не управляли. У кращому випадку вони існують для того, щоб легітимізувати дії чиновників, або їхніх ставлеників – керівників закладів, а у гіршому – для звітності і порядку в паперах...

Наші освітні керманичі не втомлюються бродити світами, запозичуючи ті чи інші освітні практики. Благо, що ці мандри хтось фінансує. Але скільки не читаю звітів та опису ідей, запозичених там, жодного разу не зустрічав тих, у яких йдеться про досвід функціонування тамтешніх, скажімо, шкільних піклувальних рад. Які й директора школи на роботу запрошують чи виганяють з неї, якщо не здатний директорувати, й кращих педагогів кличуть, визначаючи їм відповідну зарплату, й батьків можуть закликати до порядку, якщо ті не дають ладу своєму чаду.

Читайте також: Європейська вища освіта в Україні, чи знову "ямковий ремонт" системи освіти радянської?

Жодне важливе рішення з питань функціонування закладу чи освітньої системи регіону там не відбувається без участі громадськості в його прийнятті. Чи не тому тамтешня освіта спрямована на задоволення освітніх запитів населення, а не є полігоном для відпрацювання власно-корисливих ідей чиновництва різного рангу та масштабів?

Не втомлююся повторювати вкотре: усі проблеми нашої освіти – у відсутності професійного управління нею. Однією із важливих умов такого професійного управління є участь в ньому громадськості, або реалізація принципу громадсько-державного управління.

І до тих пір, поки цього не буде, ефективної освітньої системи, що функціонує в інтересах споживачів освітніх послуг, також не буде. А буде, як і є наразі, освітня система, котра функціонує в інтересах чиновників.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube