На тлі занепаду Pax Americana стає очевидно, що зовнішня політика випливає із внутрішньої, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Відстоювати Pax Americana легко, принаймні так було раніше. Коли немає кращих друзів і гірших ворогів, аніж Сполучені Штати, то вибір елементарний. Американське лідерство слугувало фундаментом заснованому на правилах міжнародному порядку. Поза сумнівом, цей порядок грав на руку передусім США, а також іншим країнам. Верховенство права, демократія, дотримання прав людини й мир укріпилися завдяки американському лідерству.

Іноземці часто нарікали, деколи виправдано, деколи ні. Та на внутрішньому фронті сумнівів не було ніколи. І республіканці, і демократи в Конгресі, і президентська адміністрація підтримували потужну роль США у світі. Тепер усе кардинально змінилося. Інші країни вжахаються від того, що вважають непослідовністю Вашингтона. Кульмінацією стало горе­звісне рішення президента Дональда Трампа полишити курдських бойовиків на Півночі Сирії. Союзники були б щасливі повернутися в епоху, на яку колись нарікали. Та їхня паніка ні до чого, ба більше, вона спонукає американців підозрювати, що союзники вимагають багато й дають мало.

Читайте також: "Цінність американського рукостискання падає": Трамп перевершив рекорду кількість зрад

Можна й треба висувати контраргументи. Однак справжня проблема не має нічого спільного із зов­нішньою політикою. Ідеться про внутрішнє питання. Pax Americana була чудовою системою для Сходу й Заходу США. Люди, що працюють у сфері високих технологій або фінансових послуг, тішилися перевагами глобалізації. Фахівці зовнішньої політики й політики безпеки раділи, що весь світ перетворився на арену їхньої діяльності.

Проте решта Америки дивилася на це інакше. Ті люди не отримали добрих робочих місць. Безпечні, добре оплачувані умови праці втрачалися через іноземну конкуренцію. Ті люди рахували, скільки трун із тілами загиблих поверталося в їхні штати, і були не в захваті від змін у їхньому житті. Тож народ і проголосував відповідно.

Урок, що слід засвоїти в цьому контексті, виходить далеко за межі США. У мирний час серйозна зовнішня політика потребує серйозної внутрішньої політики. Виборці змиряться з витратами на втручання в закордонні справи, якщо це буде необтяжливо (тобто якщо мова про помірні суми й незначні військові втрати). Та коли тягар зростає, жертви, нав’язані лідерами, повинні бути виправданими для народу. Одне з таких виправдань: нехай і не в стані війни, країна потерпає від екзистенційної загрози.

Читайте також: "Старому Заходові" слід було набагато активніше працювати з "новою Європою" в 1990-х

Українцям, естонцям, латвійцям, литовцям і полякам (а віднедавна й шведам, фінам і норвежцям) не треба нагадувати про їхнє тривожне геополітичне становище. Для них витрати на оборону мають сенс, так само як непомірний тягар, що лягає на їхні плечі від війн у віддалених куточках світу. Мало що може похитнути ту їхню віру. Власні, нехай і недолугі та корумповані, лідери все-таки краще, ніж зверхність Росії.

А от американці не переймаються екзистенційною загрозою, як і німці, французи, італійці та багато інших представників так званого старого Заходу. На думку більшості з них, витрати на оборону – це гроші на вітер. Вони вважають, що Америка ставить під загрозу мир у світі, та й нічим не краща за Росію чи Китай у ставленні до інших країн. З огляду на це готовність брати на себе зовнішньополітичний тягар залежить насамперед від довіри до влади. Ця довіра ґрунтується на якості державної служби, очікуваній чесності лідерів держапарату та сподіваннях на те, що витрати й переваги розподіляються справедливо.

Це означає, що неможливо розглядати й застосовувати зовнішню політику, не беручи до уваги громадську думку та злагодженість на внутрішньому рівні. Держава, сильна зсередини, буде сильною й зовні. Натомість корупція, бідність, проблеми в охороні здоров’я, регіональні напруженості, нерівність і несправедливість завдають національній безпеці не меншої шкоди, ніж шпигунство, диверсії та погана військова підготовка. Щоб уникнути внутрішньополітичних дилем, слід розглядати зовнішню політику як спокійний і раціональний острівець безпеки. Протилежний підхід спричинив "Америку передусім". 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube