Під час акції-перформансу "Суд над Путіним" біля посольства Росії в Україні. Київ, 7 жовтня 2019 року

Вічне цькування і вічна надія

За п’ять років після нападу Росії на Україну поет Андрій Орлов (Орлуша) став об’єктом цькування "патріотичної" громадськості своєї країни після того, як назвав себе "політичним українцем" і знову засудив агресію Росії в одному з інтерв’ю. Прихильники режиму влаштували в буквальному сенсі слова змагання між собою у спробах образити та принизити людину, яка має іншу політичну позицію, пише Віталій Портников спеціально для "Радіо Свобода".

Андрій Орлов (Орлуша), поет, сатирик

Кульмінацією оцінок можна вважати реакцію провладного політичного пропагандиста й колишнього депутата Державної думи Росії Сергія Маркова, який закликав до вигнання Андрія Орлова із країни. Інший відомий пропагандист, ведучий телевізійних шоу Володимир Соловйов назвав висловлювання поета "гімном зради".

Все це змагання в оцінках в буквальному сенсі слова повертає нас у радянські часи. Академіка Андрія Сахарова цькував весь депутатський з’їзд, коли великий гуманіст говорив про злочини радянських військ в Афганістані.

Читайте також: Остаточне вирішення національного питання: єдине, що захищає Україну від долі Удмуртії

З’їзд народних депутатів СРСР, Москва, 1 червня 1989 року. У перебігу полеміки ліворуч біля трибуни стоїть академік Андрій Сахаров

Письменника Олександра Солженіцина в буквальному сенсі слова випхали із країни всупереч його волі після публікації знаменитого роману "Архіпелаг ГУЛАГ", в якому літератор створив реалістичний і страшний портрет репресивної держави. Але і в роки, коли виганяли Солженіцина, ця репресивна держава нікуди не зникла.

Правозахисників, які наважилися вийти на Червону площу на знак протесту проти окупації Радянським Союзом Чехословаччини, також піддали репресіям і шельмуванню. Якщо повернутися у 1968 рік, ми побачимо, що учасників тієї знаменитої демонстрації теж вважали відщепенцями.

А якщо ми подивимося ще далі в історію, то згадаємо, з яким гнівом влада Російської імперії та велика частина суспільства засуджували Олександра Герцена, який підтримав учасників Польського повстання.

Читайте також: Пастка для Молдови спрацювала. Україна – наступна?

Однак саме ці люди рятували й історичну честь Росії, і її майбутнє. Без Герцена, без учасників демонстрації на підтримку "Празької весни", без Сахарова, без Орлова важко було б говорити, що, крім голосу влади в Росії, є й інші голоси. І крім тих, хто готовий підтримати будь-яку агресивну акцію імператорів, генсеків і президентів, є і люди, які усвідомлюють відповідальність своєї країни за атаку на чужу свободу.

Кров практично всіх сусідів

Україна сьогодні в такій самій ситуації, в якій уже побували Польща, Фінляндія, Угорщина, Чехословаччина, Грузія – Росія зуміла полити чужою кров’ю землі практично всіх своїх сусідів, та й країн, із якими  не має безпосередніх кордонів.

Під час акції "Ні капітуляції!" у Києві в День захисника України, 14 жовтня 2019 року

У цьому – як історична вина, так і трагедія цієї держави, яка утверджується як в минулому, так і в сучасному світі винятково за допомогою неприхованої агресії та експансії. Яка у час високих технологій і штучного інтелекту все ще мислить про переваги танкової атаки й пишається горезвісними "скрєпами", архаїчними й комічними водночас.

Із кривавого глухого кута, в якому Росія хоче перебувати разом із сусідніми країнами, не було б ніякого реального виходу, якби суспільство цієї країни складалося б винятково з таких персонажів, як Сергій Марков або Володимир Соловйов. Але те, що серед росіян є такі люди, як Андрій Орлов – а зрозуміло, що він не один, що росіян, які ставляться до кремлівської агресивній політики з огидою та презирством, чимало, все ж створює надію.

Надію якщо не на швидке одужання самої Росії, то принаймні на цивілізоване розлучення з нею.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube