"Спитай його про цвинтарі, Діне", – кинув президент США Ліндон Бейнз Джонсон своєму держсекретареві Діну Раскові. То був ущипливий натяк на понад 20 тис. американських солдатів, похованих у країні, за визволення якої вони загинули. Це було 1966 року, тодішній президент Франції генерал Шарль де Ґолль саме повідомив про своє рішення вийти з командних структур НАТО та зажадав виведення всіх іноземних сил із території своєї країни, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Знання історії допомагає притлумити похмурий настрій навколо саміту НАТО, що відбувся минулого тижня. Президент Франції Емманюель Макрон розгорнув свою психологічну війну проти "безмозкого" Альянсу, бо, за його словами, Захід має боятися тероризму більше, ніж Росії чи Китаю. Дональд Трамп триматиме пальці напоготові над потенційно смертельними кнопками своєї клавіатури: один роздратований допис президента США у Twitter може (принаймні в очах громадськості та наших ворогів) позбавити Європу американських гарантій безпеки, що лежать в основі існування НАТО.

Усе це серйозні проблеми. Проте НАТО життєстійке. Союзникам, може, і не до вподоби Макронове пиндючення, та він поступливий і конструктивний союзник, на відміну від де Ґолля. Туреччина ставить під загрозу покликання Альянсу бути заснованим на цінностях. Але впродовж майже всієї холодної війни Іспанія та Португалія були диктатурами. Греція й Туреччина теж не завжди були зразковими демократіями.

Читайте також: Україна й НАТО: влада вкотре припустилася дошкульної помилки

Рішучий підхід Макрона (він, певно, назвав би його "далекоглядним") може знаходити відгук на внутрішньому рівні, але не забезпечує консенсусу, потрібного для реалізації завдань. Франція відштовхує Польщу, країни Балтії та навіть Німеччину. Французький президент також спалив політичний капітал, ухваливши катастрофічне рішення заблокувати початок переговорів про членство Північної Македонії в ЄС (а від повноцінного вступу до НАТО балканську країну досі відділяє ратифікація заявки парламентом Іспанії).

Нині головним результатом єретичного підходу Франції була прохолодність атлантистів-традиціоналістів у Німеччині. Німцям не подобається Трамп, а зарозумілі французькі політики тим паче. Коли президентська адміністрація США зменшила свої внески на утримання штаб-квартири НАТО, Німеччина швидко вирішила запов­нити прогалину.

Атака Росії на Україну 2014-го спонукала НАТО посилити заходи стримування – запізнілий, але корисний крок. Присутність військ Альянсу на ротаційній основі в Естонії, Латвії, Литві та Польщі означає, що будь-яка російська агресія проти цих країн обійдеться значно дорожче та проходитиме складніше, ніж це могло бути 10 років тому. Почасти тому можлива несподівана атака росіян на Північно-Східну Європу не потрапить у топ-10 проблем, що постають перед країнами Заходу.

Читайте також: Росія допоможе НАТО відновити євроатлантичну солідарність – Портников

Кремлівські ігри "поділяй і володарюй" справді гидкі й іноді ефективні. РФ завдала удару західним політичним системам: у США 2016-го й у Франції (про що добре пам’ятає Макрон). Та для Альянсу загалом Китай нині становить значно більшу загрозу, ніж Росія. Режим у Пекіні має глобальні амбіції, розмах і вплив, які перевершують усе, на що може спромогтися занепала нафтодержава Володимира Путіна.

Серйозні проблеми Заходу не конче військові. Вони випливають насамперед із вад економічної системи: брудних грошей у політиці, недовіри до справедливості ризиків і результатів. А на деяких фронтах – із наростання технологічного розриву з Китаєм. Це позначається на внутрішній і зовнішній злагодженості та відкриває безліч можливостей для наших ворогів. Ці проблеми долаються, але потребують ретельних міркувань і болісних рішень, здебільшого з боку національних урядів, що, м’яко кажучи, не зовсім дають тому раду.

НАТО справді має обмежені варіанти для допомоги в такій ситуації. Та було б несправедливо звинувачувати молоток, що він не викрутка. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube