Світові освітні тенденції свідчать: самих лише знань – недостатньо. Для успішної самореалізації дитина має застосовувати ці знання на практиці. 

Недарма авторитетне дослідження якості освіти PISA оцінює ще й те, чи зможе учень використовувати знання і вміння, та чи готовий до повноцінної участі в житті суспільства, пише Ольга Шаварова спеціально для УП.Життя.

Українські школярі за результатом оцінювання продемонстрували доволі непоганий рівень теоретичних знань, проте з їх практичним застосуванням ситуація доволі невтішна. 

Закінчивши школу, більшість молодих людей не має чіткого бачення, в якому напрямку розвиватися і як планувати кар'єру. 

Уявлення про різні професії є приблизним, а перспектива відкриття власного бізнесу взагалі здається чимось захмарним. 

А насправді можливості для розвитку можуть бути зовсім поруч – варто їх просто побачити. 

Віднаходити такі можливості – цьому здебільшого і присвячений проєкт із соціального шкільного підприємництва, який Фонд Східна Європа реалізує разом із ChildFund Deutschland e.V. за фінансової підтримки Федерального Міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини. 

Що таке соціальне шкільне підприємництво? 

Йдеться про заснування учнями власної фірми просто у школі. 

Таке соціальне підприємство може займатися будь-чим: шити одяг та аксесуари з вторинної сировини, вирощувати зелень, виробляти компост, розробляти дизайн та рекламні послуги. Все, на що вистачить хисту, вмінь і наснаги самих школярів.

Читайте також: Що не так з експертизою шкільних підручників

Причому ролі в такій фірмі розподілені тільки між учнями. Хтось – керівник, інший/інша – маркетолог, а хтось – спеціаліст зі збуту. 

Вчителям і решті дорослих належить роль менторів, які можуть надавати поради та імплементувати в освітній процес певні аспекти роботи такого підприємства.

Попри те, що соціальне шкільне підприємство тісно пов’язане зі школою, воно не має залежати від її адміністрації. 

Дохід фірми витрачається на розвиток власне ідеї, пізнавальні заходи для учнів, соціальні, екологічні чи гуманітарні цілі.

Іноземний досвід доводить, що соціальне шкільне підприємництво є одним із найуспішніших методів розвитку молодіжного підприємництва, соціальної відповідальності та підготовки юнацтва до свідомого життя ще у школі. 

Окрім того, воно ще й сприяє формуванню власне школи як відкритої інституції.

Модель, де фірма створюється самими учнями та за їхньої ініціативи і працює за всіма правилами "дорослого" бізнесу, успішно підтримується у Німеччині з боку держави, суспільства та бізнесу. 

В межах проєкту, який виконує Фонд Східна Європа, ця модель пілотуватиметься й в Україні. Мета – ознайомити людей із цим явищем та заохотити освітян впроваджувати його в навчальних закладах. 

Що про це знають в Україні? 

Як засвідчили фокус-групові дослідження, які були проведені нами восени 2019 року та в яких взяли участь представники шкіл та громадських організацій, соціальне шкільне підприємництво на наших теренах є поки що маловідомим явищем. 

Принаймні, та його модель, що описана вище: цілковито автономна від шкільної адміністрації.

Але в Україні вже набереться з десяток успішних кейсів. 

Приміром, "Май Фокс" у Лисичанську, де виготовляють сумки та пуфи зі вживаного одягу.

"Компола" з Ізмаїла – розвивають ідею переробки органічних відходів зі шкільних їдалень на компост.

"ЕкоВарня" з Констянтинівки, де виготовляють екоручки та блокноти з макулатури.

Українська молодь – надзвичайно креативна. Учні Краматорської школи "Вакуваті" знайшли себе у виготовленні та інтернет-продажу стильних молодіжних рюкзаків, сумок та канцелярських виробів. 

А у Житомирській області вихованці Баранівського міжшкільного ресурсного центру розвинули власний органічний бізнес – на уроках праці вирощують м’яту, розмарин та іншу зелень. 

У Бердичівській спеціалізованій школі-інтернаті теж займаються рослинництвом – вирощують бейбі-овочі. 

А в Донецькій області учні школи Великої Новосілківки – розсаду, яку потім пропонують на ярмарках та аукціонах. 

Але перелічені кейси – крапля в морі для багатомільйонної країни. Хоча й тішить те, що до соціального шкільного підприємництва вже долучаються не тільки містяни, а й невеличкі селища. 

Як просунути ідею в маси? 

Проведене дослідження допомогло нам зрозуміти потреби і освітян, і учнів. 

Багато учасників звернули увагу на необхідність залучення місцевих бюджетів – це дозволить розвивати й зміцнювати власні ініціативи, відчуваючи підтримку з боку держави. 

Включення шкільного підприємництва до регіональних та місцевих програм або стратегій розвитку, ґрантова підтримка, дотації, пільги та мотиваційні програми – це ті можливості, які хотіли би бачити представники освіти й самі учні.

З іншого боку, від департаментів освіти або інших представників державної влади очікується сприяння у проведенні ярмарків соціальних шкільних підприємств, допомога як консультантів і партнерів.

Ключовим є залучення до співпраці місцевого бізнесу – їхній практичний досвід, знання та розуміння процесів є невід’ємною складовою успішного розвитку таких проєктів.

Читайте також: Якою може бути профільна школа: досвід Європи й перспективи України

Але, зрештою, всі учасники дослідження зійшлися на тому, що першочерговою у заснуванні шкільних фірм є ініціатива все ж таки самих учнів. 

На другому місці – готовність вчителів допомагати, а з боку шкільних адміністрацій – впроваджувати інновації в освітній процес.

Репетиція дорослого життя

Що ми пам'ятаємо зі шкільних уроків? Основи арифметики, мови, географії, історії? 

Але ж це – не всі 10-11 років! 

Соціальне шкільне підприємництво – це саме та форма "навчання", яка, фактично, прищеплюватиме нові навички і сприятиме застосуванню теорії на практиці. 

Шкільне підприємництво не обов’язково має бути частиною шкільної програми, але аналіз здобутого учнями досвіду та допомога у виконанні певних процесів має відбуватися в межах шкільних предметів. 

Приміром, на уроках інформатики можна створювати дизайни та презентації, на математиці – розраховувати бізнес-план, на геометрії – робити необхідні креслення продукції, на уроках технології – розглядати й аналізувати технологічні процеси.

Самостійність, здатність оцінити можливості й ризики, знаходити рішення у нестандартних ситуаціях – усі ці складові підприємницького мислення стануть ключовими навичками для тих, хто за кілька років закінчуватиме школу. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube