Якщо сьогодні нічого не зробити, то коли в найкращому разі через місяць закінчиться карантин, за зачиненими дверима квартир буде виявлено тіла тисяч людей похилого віку й інвалідів, які померли не від коронавірусу, а, покинуті напризволяще чиновниками та співробітниками соціальних служб, – від голоду.

Я вже писав про це побіжно у фейсбуці, та лише після короткої телефонної розмови із працівницею одного з районних Територіальних центрів надання соціальних послуг у Києві (в народі звикли говорити "Соцзабез") до мене нарешті почав доходити справжній масштаб проблеми. У розмові йшлося про можливості купити в магазині продукти для літніх людей, які вже не можуть зробити це самостійно, а через карантин виявилися відрізаними від допомоги друзів, знайомих і кількох жінок із передмістя, які за невелику плату надавали дрібну повсякденну допомогу в домашніх справах.

"Не раніше 3–4 квітня", – запропонувала співробітниця "Соцзабезу", хоча на календарі було 23 березня. – Я живу на Борщагівці (віддалений спальний район Києва – А. П.), а нашим працівникам не видали перепусток. Тож до центру міста, поки карантин, мені ніяк не дістатися"... Нагадаю, днями карантин подовжили до 24 квітня.

Читайте також: Борці із "соросятами" мають бути задоволені – Казанський про скандальне інтерв'ю Ємця. ВІДЕО

Мені важко звинувачувати в чомусь конкретно цю жінку. Адже це не вона, а чиновники й політики, затверджуючи заходи карантину, не раз повторюючи, що люди похилого віку та хронічні хворі є найуразливішою перед інфекцією групою населення, навіть не подумали про перепустки для соціальних працівників, без яких їх не пустять до громадського транспорту. Не говорячи вже про те, що кілька залишених на місто екстрених маршрутів анітрохи не полегшать цим соціальним працівникам пересування величезними, витягнутими на багато кілометрів, міськими районами.

Як не подумали й про те, що чимало людей похилого віку й інвалідів, на відміну від цих чиновників і політиків, від нас із вами, не могли створити місячного запасу не те що туалетного паперу, а найбільш життєво необхідних продуктів. Що для десятків тисяч людей по всій країні соціальний працівник, який приходить раз чи два на тиждень із продуктами й ліками, – це тонка ниточка, яка пов’язує їх із життям. Адже більшість із них лише чули про інтернет, де можна було би спробувати знайти телефони й адреси благодійних фондів і волонтерів, які займаються паліативною допомогою.

Я вже давно позбувся ілюзій і не звертатимуся до совісті або почуття обов’язку чиновників і політиків. Для них ці люди лише додаткові збитки, тисячі смертей, які спишуть бездушні цифри статистики смертності за рік і пандемія. Останніми роками, коли приходить біда, громадянське суспільство вже навчилося обходитися без допомоги держави. Не десь за десятки кілометрів, а поруч із вами, у ваших будинках, у вашому під’їзді, можливо, навіть у сусідній квартирі живуть такі люди – дуже поважного віку, які потребують елементарної допомоги, і прикуті до своїх квартир інваліди. До яких через карантин, який зупинив місцеве й міжміське транспортне сполучення, не можуть дістатися ні соціальні працівники, ні навіть рідня, якщо є.

Читайте також: Люди, які мають відповідати за країну, не здатні відповідати навіть за самих себе – Портников

Проведіть невелике дослідження, чи є такі у вашому будинку; запитайте, яка допомога їм потрібна. Більшість із них самі попросити про допомогу не можуть. Адже це не складно – сходити по ліки, купуючи тачками крупи, купити і їм трохи (плюс хліба й молока). Люди похилого віку й інваліди, на відміну від вас, навіть на карантині зовсім мало їдять. У грошах це виходить навіть менше, ніж проїдає ваш улюблений котик (бачив я ті ціни на котячий корм).

Й ось іще одна проблема. Вчора пощастило в аптеці придбати медичні респіратори. Не "довоєнні" ціни, але 65 гривень – це не 200–500 гривень на початку паніки. Але подумайте, чи можуть собі дозволити витратити навіть ці 65 гривень за штуку самотні пенсіонери? І це не кажучи вже про витрати на антисептики.

Чи варто говорити, що й тут соціальні служби не спромоглися забезпечити засобами захисту найуразливіші перед вірусом і при цьому найменш матеріально забезпечені категорії населення. Адже ці люди, ті, хто ще може, змушені час від часу виходити з дому бодай в аптеку й магазин. Тому й тут, закуповуючись в інтернеті на тисячі гривень, може, і комусь із самотніх сусідів, які живуть на одну лише пенсію, ви вирішите придбати двійко-трійко масок і трохи антисептиків?

Адже зараз, коли деякі політики й чиновники, анітрохи не ховаючись, потирають руки у передчутті, скільки вони до кінця пандемії заощадять коштів із Пенсійного фонду, тільки нам із вами під силу врятувати цим людям життя.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube