Альбомом "Наш герб: українські символи від княжих часів до сьогодення"» в руках Богдана Завітія, заступника головного редактора видавництва "Родовід"

Президент Росії Володимир Путін укотре продемонстрував свої історичні знання. Нещодавно на зустрічі з губернаторами він заявив: "Усе минає і це мине. Наша країна неодноразово проходила через серйозні випробування: і печеніги її дерли, і половці, – з усім упоралася Росія. Переможемо й цю заразу коронавірусну. Разом ми все подолаємо", пише Петро Кралюк для "Радіо Свобода"

Звісно, для Путіна, який учив у школі "Історію СРСР", і Русь, і Росія – це одна країна. Після цієї заяви мас-медіа й соціальні мережі нагадали йому, що коли були печеніги й половці, то Росії (точніше – Московії як предтечі сучасної Росії) ще не було.

Тоді своєму шефові вирішив допомогти прессекретар президента Російської Федерації Дмитро Пєсков. Ось його слова: "Не забувайте, що територія, на якій розміщена Україна, все-таки історично була Київською Руссю. І дійсно, печеніги роздирали Київську Русь, дерли і слов’янські племена, які жили на сході, ну й не лише Київську Русь – і про Візантію згадаймо. Візантії теж вони багато головного болю спричиняли. Тому Київська Русь, ви ж її нікуди не дінете, ви її з нашої історії нікуди не викреслите".

Тут що не речення, то "перл". Звісно, визнається, що на теренах Київської Русі зараз розміщена Україна. Але історія Русі – це "наша", тобто московсько-російська історія. Що це за "слов’янські племена, які жили на сході" і які не входили в політичну систему Русі, але яких "роздирали печеніги", це, певно, одному Пєскову лише відомо. Про "роздирання" печенігами Візантії – то вже окрема тема. Наприклад, вважають, що київського князя Святослава вбили печеніги за намовою візантійців, які заплатили їм гроші.

Директор Центру археології Києва Інституту археології України Михайло Сагайдак демонструє реліквію періоду України-Русі – печатку князя Святослава Хороброго (правління: 964–972) із зображення двозуба (праобразу державного герба України – тризуба). Київ, 11 травня 2016 року

Коли печенігам було вигідно, то вони знаходили спільну мову й із візантійцями, й із київськими князями, зокрема Ярополком Святославичем.

Про половців Пєсков завбачливо промовчав – на відміну від свого шефа. І правильно.

Читайте також: Сила м'якого знаку: як мовленнєвий трюк допомагає Путінові настирливо брехати

Четвертий том (1903 року) оригінального видання десятитомної монографії "Істория України-Руси" в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського. Львів

Русь і Росія

Певно, варто пояснити деякі елементарні (але, на жаль, для багатьох неочевидні) речі.

У давньоруських літописах під Руссю розумілися нинішні українські землі – переважно Київщина. Із часом це поняття поширюється й на інші території, підконтрольні київським князям.

Щодо північно-східних околиць Руської держави, де переважало не слов’янське, а угро-фінське населення, то ці терени довгий час Руссю не називалися. У "Задонщині", власне, московсько-російській літературній пам’ятці, яка була створена десь наприкінці XIV чи в XV столітті, ці землі ще іменуються Заліссям. Також тоді й у наступні часи їх називали Московією.

Термін Росія – це грецький відповідник назви Русь. У середньовічних і ранньомодерних творах Росією переважно називали нинішні українські землі. Однак із часом московські царі почали претендувати на використання цієї назви. Остаточно грецький термін Росія утвердився за часів Петра І, коли була проголошена Російська імперія.

Зображення монет періоду Великого князя Київського Володимира (960/963 –1015) у виданні "Наш герб: українські символи від княжих часів до сьогодення"

Печеніги й половці: вороги й союзники Русі

Але повернімося до печенігів і половців. Наскільки коректне порівняння Путіна: мовляв, впораємося ми з коронавірусом, як колись Росія впоралася із печенігами й половцями. Навіть якщо розуміти під Росією Русь, то твердити, що вона впоралася з цими тюркськими етносами, немає підстав.

У часи Середньовіччя слов’янське землеробське населення Русі займало лісостепові й лісові райони, а печеніги й половці як народи кочові жили у степах нинішньої України й Росії. Між ними виникали конфлікти, що й фіксують давньоруські літописи. Але також була співпраця. Між слов’янами-землеробами, з одного боку, та печенігами й половцями, із другого, йшла торгівля, між руськими князями й печенізькими та половецькими ханами виникали політичні союзи, мали поширення і змішані шлюби. Землероби та кочівники мали свої ареали проживання й по суті не претендували на землі одне одного.

Як свідчать документи й археологічні матеріали, із печенігами "впоралися" не стільки руські князі, як половці, котрі витіснили своїх конкурентів зі степів України.

Із половцями взагалі маємо "розкішну історію". Попри те, що в ХІ–ХІІІ століттях руські князі воювали з цими кочівниками, вони також ставали союзниками в боротьбі із зовнішніми ворогами – хрестоносцями, сельджуками й татарами Батия.

Читайте також: Путінові потрібна одна перемога: без неї нічого не вдається

Скульптура половецького воїна 12-го століття, Луганськ

Із 90-х років ХІ століття руські князі, маючи на меті певні політичні розрахунки, почали одружуватися з доньками половецьких ханів. Часто такі шлюби укладали чернігівські князі Ольговичі, котрі мали з половцями добрі стосунки. Володимир Мономах, який відзначився походами на половців, одружив свого сина Юрія (Довгорукого), якого, до речі, вважають засновником Москви, на дочці хана Аєпи, а другого сина Андрія – на внучці хана Тугоркана.

Можна говорити про те, що в ХІІ століття руська князівська еліта стала "частково половецькою". Руси й половці становили своєрідний симбіоз. На це вказував Лев Гумільов, який написав: "У ХІІ-ХІІІ століттях Половецька земля (Дешт-і Кипчак) і Київська Русь складали одну поліцентричну державу. Це було вигідно двом етносам". До речі, Гумільов зараз доволі популярний у Росії історик. Але, схоже, російські очільники його творів не читали.

Про симбіоз Русі й Половецької землі свідчить відома битва на Калці в 1223 році, коли половці й руські князі разом протистояли татарам.

Саме татарська навала в 1236–1242 роках фактично знищила Половецьку землю.

Однак половці "знайшли себе". Окремі половецькі орди опинилися на теренах Візантії, Дунайської Болгарії, Угорщини, Волзької Булгарії, де відіграли немалу роль у державотворчих процесах. Половці славилися як хоробрі й умілі воїни. Тому їх наймали на службу правителі різних держав. Половці опинилася аж у Єгипті, де в 1279 році захопили владу.

Прибуття половців до Угорщини ("Ілюстрована хроніка", ХIV століття)

Частина половців, яка не захотіла емігрувати після поразок від татарських військ Бату-хана, ввійшли до складу Золотої Орди. При цьому половецька мова стала мовою міжетнічного спілкування в цій країні, а високі державні становища нерідко займали вихідці з половецьких родів. Золотоординські половці відіграли певну роль в етногенезі волзьких тюркських народів (казанських татар, башкирів, чувашів), а також росіян.

Зрештою, Московія, предтеча сучасної Росії, виникла як васальне державне утворення Золотої Орди. І такою вона залишалася до середини XV століття, поки не відбувся розпад останньої. Але навіть після цього московські правителі тривалий час визнавали над собою зверхність чингізидів – нащадків ханів Золотої Орди, які правили у Криму. Словом, отак московити-росіяни "впоралися" з половцями.

Певно, очільникам нинішньої Росії, якщо вони хочуть вдаватися до історичних паралелей, варто хоча б трохи глибше вивчити свою історію, а не використовувати старий "історичний багаж" радянського агітпропу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube