Серед тих, хто вважає себе українськими прозахідними лібералами, є певний прошарок осіб, які мають нутряну ненависть до "армії, мови, віри", вважаючи це гасло ретроградним анахронізмом.

Але парадокс у тому, що ліберальна "Україна без "армовіра", якою її бачать ці панове, дивовижно схожа... на УРСР, лише з лібералізованою економікою.

Бо справді:

– власної армії немає;

Читайте також: Казарін: У гаслі "Армія, мова, віра" немає жодного приводу для іронії. ВІДЕО

– "віра" в публічному просторі майже відсутня, і нею начебто "майже ніхто не цікавиться" (бо це явний "пережиток минулого");

– "мова" нібито є, але ніхто тебе не довбає її обов'язковістю як чинника націєтворення: хочеш – користуйся, не хочеш – "и так сойдет".

Тобто в економічній царині має бути лібералізм, а в етнокультурній політиці – не дай Боже не розбудова nation state, а максимально культурно-нейтральна "територія". І щоб північному сусідові не опиралася (ні вірою, ні мовою, ні армією), бо це шкідливо для приватного підприємництва.

Читайте також: Армія, мова, віра: після Парижа Зеленський не має альтернативи

Утопія, звісно.

Але найцікавіша тут саме ґенеза.

Бо виходить, що "ліберальна Україна без "армовіра" – це не що інше, як... локальна (точніше, колоніальна) копія "ліберальної імперії" Чубайса: коли в економіці лібералізм, а в усьому решта залишаємо без змін наявну історичну спадщину (для Чубайса це СРСР, для цих панів – УРСР).

Отака ***ня, малята.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube