Після початку зникнень білоруських активісток стає очевидно, що наявна стратегія протидії Лукашенку, якою б красивою і мирною вона не виглядала, наразі не спрацьовує. Опозиція буде вимушена її модифікувати – або ж, проводячи періодичні марші протесту, чекати на наступні перевибори Лукашенка.

Сьогодні події в Білорусі пройшли новий рубіж. Після масових тортур в Окрестині, після національного страйку, який повною мірою так і не відбувся, після неприкритих обіцянок російської інтервенції, в країні почали зникати лідерки опозиції.

Стратегія "жіночого керівництва" в опозиційному русі, за якої місце заарештованих чи фактично вигнаних під загрозою арештів чоловіків зайняли їхні дружини чи співробітниці, дала очевидний збій. Оскільки тепер в країні "зникають" не тільки чоловіки. Така от невесела вийшла перемога суфражизму і рівноправ'я.

Насправді, поразки зазнала і ще одна стратегія білоруських опозиціонерів, яка полягала у формальній відсутності лідерів протестних акцій. Бо всіх, хто не те щоби претендував на звання політичного вождя, а хоча б розказував довколишнім громадянам, де й коли відбудеться наступна акція, в Білорусі одразу ж загрібали в СІЗО. В кращому випадку - за адміністративною статтею, в гіршому – з кримінальним приводом. Втім, відсутність формального лідера білоруських силовиків не обманула, а наївне конспіраторство Колеснікової її не врятувало.

Читайте також: Нафтогазова орда насправді знає те, чого не розуміють випадкові лідери білоруських протестів, – блогер

Звичайно, Координаційна рада білоруської опозиції вимагає звільнити Марію Колеснікову, Лілію Власову і решту затриманих лідерів.

Звичайно, білоруська міліція розповідає, що "нікого не затримувала". Втім, може й не затримувала – непримітні бусики з написом "Связь", в одному з яких зникла, за словами свідків, сьогодні вранці Колеснікова – то радше стиль білоруського КДБ. І зараз хотілось би вірити, що там, врешті-решт, зізнаються, що затримали опозиційного політика. В іншому випадку перспективи того, чим може закінчитися подібне "зникнення", і зовсім погані.

А наразі очевидними є декілька інших, також не дуже втішних для опозиціонерів моментів.

Стратегія підкреслено мирного масового протесту, який не включає в себе масштабного економічного тиску на режим Лукашенка, явно дає збій. Демонстрація масового незадоволення де-факто президентом, публічне заперечення легітимності чинної білоруської влади, спроба створити інституціоналізовану антипрезидентську опозицію – всіх цих елементів, ймовірно, вистачило б, щоби розпочати зміни в будь-якій європейській країні.

Читайте також: Віталій Портников: Путін грає з Лукашенком, як раніше з Кучмою та Януковичем

Але політичний режим в Білорусі не має з Європою нічого спільного. І Лукашенко, налаштований боротися за власне політичне виживання, на щонедільні акції опозиції особливої уваги не звертає. Себто звертає, звичайно, навіть з автоматом на фоточках красується. Але на практиці він використовує ці акції, здебільшого як привід продемонструвати власну медіапристуність та застосувати репресії стосовно їх провідників. 

Та сама Марія Колеснікова з тиждень тому розповідала, що протести в Білорусі вже не спинити, і що з плином часу вони будуть виходити на якісно новий рівень. Схоже, зараз, коли вона "зникла", опозиціонерам варто всерйоз подумати над тим, який сценарій розвитку протесту вони оберуть на майбутнє. Оскільки попередній формат свою функцію – продемонструвати протестний потенціал білоруського суспільства – схоже, вже виконав. А інших, більш практичних результатів, зважаючи на специфіку лукашенківського режиму, від мирних протестів очікувати не доводиться.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube