«Конкурс МісУкраїна.....Коли дійшли до конкурсупитань-відповідей, українською відповілалише представниця Львова Наталія Дунич.Це трохи збентежило ведучих. Іван Ургантз притаманною йому дотепністю заявив,мовляв, на сцені ніхто української нерозуміє... Після цього я вже не стежилаза тим, що відбувалося на сцені. Інцидентз україномовною відповіддю НаталкиДунич і реплікою Урганта про те, що насцені конкурсу «Міс Україна» ніхтоукраїнської не розуміє, був як ляпас,як холодний душ. Зловила себе на думці,що до цього моменту я вже навіть незагострювала уваги на тому, що всяцеремонія велася російською (без колисьтрадиційної на багатьох українськихтелеканалах двомовності, коли одинведучий — україномовний, інший —російськомовний). Тобто українськетелебачення вже так «прокапало» наммізки, що ми перестали (принаймні гостро)реагувати на це неподобство, на цезбочення. І тут раптом прецедент:«вкраплення» української мови як«стороннього тіла», як якогосьнепорозуміння... Дожились до того, щоукраїнська мова на вітчизняномутелебаченні стає «прецедентом». Більшетого, їй тут же дають відсіч, демонстративнопідкреслюють, що тут, мовляв, розмовляютьлише російською...

Особисто я виховуваласяу російськомовному середовищі, закінчиларосійськомовну школу і до вступу вуніверситет розмовляла лише російською.Але зараз моя рідна мова — українська.Російською розмовляю хіба з батькамита деякими друзями. Коли ж буваю увідрядженні, наприклад, у Києві чи позамежами Галичини, спілкуюся лишеукраїнською, навіть коли до менезвертаються російською мовою. У такийспосіб хочу підкреслити своє ставленнядо України як до держави, яку люблю і заяку мені болить. Якщо усі ми, громадяниУкраїни, незалежно від того, якою мовоюрозмовляємо вдома, будемо шанувати,плекати і боронити державну мову, тоніхто не посміє у нашій же країні казатинам, що «української тут не розуміють»