Щонайменше 22 рази світ опинявся під загрозою помилково завданого ядерного удару.

Це сталося вночі 25 жовтня 1962 року. Злітною смугою військової авіабази в штаті Вісконсин мчала вантажівка. У водія було лише кілька секунд, щоби зупинити літак.

Кількома хвилинами раніше охоронець у командно-спостережному пункті в Дулуті (штат Міннесота) помітив тінь, яка рухалася вздовж огорожі. Хтось хотів перелізти через паркан.

Охоронець вистрілив у порушника і підняв тривогу, вирішивши, що це - початок нападу Радянського Союзу на Сполучені Штати. На всіх сусідніх авіабазах увімкнулася сигналізація.

Ситуація розвивалася приголомшливо швидко. На одній з авіабаз - у Волк-Філд - хтось натиснув не на ту кнопку, і замість стандартного попередження системи безпеки пілоти почули сирену, яка означала зліт по тривозі.

Поспіхом вони кинулися до своїх машин, готові злетіти з ядерною зброєю на борту.

Це відбувалося у розпал Карибської кризи, яку в США називають Кубинською ракетною. Всі були на межі. За одинадцять днів до того літак-розвідник сфотографував на Кубі пускові установки і ракети. Це означало: Радянський Союз готується завдати ракетного удару по цілях у США.

Світ вже тоді добре усвідомлював: достатньо одного удару, щоби почалася ескалація з непередбачуваними наслідками.

Як з'ясувалося, нападу в Дулуті не було. Порушником виявився ведмідь. Але на авіабазі Волк-Філд про це не знали.

Пілотам сказали, що цього разу - це не навчальний виліт. І вони були абсолютно переконані, що почалася Третя світова війна.

Читайте також: Міжнародне агентство з атомної енергії отримає від Ірану доступ до двох ядерних об’єктів

Зрештою, командир бази зрозумів, що сталося. Бомбардувальників перехопили на злітній смузі, коли вони вже запустили двигуни - якийсь кмітливий військовий виїхав їм назустріч на вантажівці.

Перенесемося у теперішній час. Ядерні жахи 1960-х майже забуті. Атомні бомбосховища цікавлять лише ексцентричних виживальників та супербагатіїв, а екзистенційні тривоги перемістилися на проблеми змін клімату.

Тепер досить легко забути про те, що у світі існує близько 14 тис. ядерних боєголовок, загальної потужності яких достатньо, щоби знищити три мільярди людських життів - а можливо, й стерти з лиця землі все живе в результаті ядерної зими.

Імовірність того, що один із лідерів ядерної держави свідомо застосує ядерну зброю, вкрай мала - зрештою вони не божевільні.

Однак ми чомусь забуваємо про те, що це може статися помилково.

Лише уявіть, з моменту винаходу ядерної зброї принаймні 22 рази світ опинявся на небезпечній межі. А ставалося це через такі невинні на позір речі, як зграя лебедів, Місяць, дрібні неполадки з комп'ютером і сонячна буря.

У 1958 році американський бомбардувальник випадково скинув ядерну бомбу в сад однієї родини у Південній Кароліні. Якимось дивом ніхто не загинув, крім курчат, які зникли в кратері розміром 10 на 15 метрів.

Схожі "казуси" траплялися й зовсім нещодавно, приміром, 2010 року, коли ВПС США тимчасово втратили контроль над 50 ядерними ракетами. Тобто виявити і зупинити автоматичний запуск було в той момент неможливо.

Попри величезну вартість і технологічну витонченість сучасних ядерних озброєнь (наприклад, США, як очікується, витратять на них 400 млрд доларів з 2017 по 2026 рік), історія показує, як легко всі запобіжні заходи може зруйнувати проста людська помилка або раптове втручання тварин.

Читайте також: ВВС: До Бейрута. П'ять найстрашніших неядерних вибухів в історії

25 січня 1995 Борис Єльцин, тодішній президент Росії, став першим в історії світовим лідером, який активував так звану "ядерну валізку" - електронний прилад, через який вище керівництво країни віддає наказ про застосування ядерної зброї.

Російські радари засікли запуск ракети біля берегів Норвегії, який був схожий на пуск бойової балістичної ракети з атомного підводного човна. Ракета піднялася вертикально вгору, і було неможливо зрозуміти, куди вона летить.

Російські ракетні війська стратегічного призначення привели в повну бойову готовність. "Ядерні валізки" активували у президента Єльцина, міністра оборони Павла Грачова і начальника Генштабу Михайла Колесникова.

Між ними був конференц-зв'язок, під час якого вирішувалося, чи завдати удар у відповідь.

За декілька хвилин виявилося, що ракета віддаляється від російської території і, отже, не несе загрози.

Трохи пізніше з'ясувалося, що це - дослідницька ракета з науковим обладнанням для вивчення полярного сяйва.

Владу Норвегії вразило те, що запуск ракети спричинив таку реакцію у російської сторони, про випробування попереджали ще за місяць.

Утім, неважливо, чи буде рішення про завдання ядерного удару помилковим або свідомим. Річ у тім, що скасувати його неможливо, запущеним ракетам не послати сигнал деактивації.

"Якщо президент відреагує на хибну тривогу, він раптово почне ядерну війну", - наголошує Вільям Перрі, колишній міністр оборони в адміністрації президента Білла Клінтона і заступник міністра оборони - у президента Картера.

"Потім вже нічого не зробити. Ракети не розвернеш назад".

Але чому світ стільки раз опинявся на волосинці від небезпеки? І як уникнути такого в майбутньому?

Читайте також: Washington Post: США можуть відновити ядерні тести через поведінку Росії

Що відбувається під час ядерного ракетного нападу

В основі всіх потенційних помилок - системи раннього оповіщення, розроблені під час Холодної війни.

Вони не чекають, поки пущені ракети вразять ціль (що було б конкретним доказом того, що удар завдано), а намагаються виявити запуск противника до того, як їхню зброю знищать.

Щоби така система працювала, потрібна інформація.

Багато американців й гадки не мають, що США наразі мають мережу супутників, яка безмовно і безперервно спостерігає за тим, що відбувається на планеті. Чотири з них роблять це з висоти 35400 км над Землею.

Вони перебувають на геосинхронній орбіті - тобто для спостерігача з Землі вони не змінюють свою позицію у небі, а висять нерухомо. Це дозволяє їм постійно "вдивлятися" в ту саму частину поверхні планети.

Так вони здатні помітити будь-який запуск ракети - потенційно з ядерною боєголовкою.

Утім, траєкторію ракети вони не здатні відстежити. Для цього США має сотні радарних станцій, які визначають положення і швидкість запущеної ракети і обчислюють за цими даними її траєкторію.

Коли доказів того, що напад скоєно, достатньо, повідомляють президенту США.

"Таким чином, президент дізнається про напад через приблизно п'ять-десять хвилин після пуску ракет", - пояснює Перрі.

І тоді йому доведеться вирішувати, чи завдавати удар у відповідь.

"Система ця досить складна, і вона весь час працює, - зазначає Перрі. - Але ми тут говоримо про подію, яка дуже малоймовірно, але наслідки якої будуть вкрай серйозними". Дійсно, цьому достатньо трапитися лише раз.

Як президента вчасно не розбудили

Є два типи помилки, які призводять до хибної тривоги - технічна і людська (або, якщо сильно не пощастить, - обидві одразу).

Класичний приклад першої - те, що сталося 1980 року, коли Перрі працював в адміністрації президента Джиммі Картера.

"Це було справжнім потрясінням", - згадує Перрі. Почалося все з телефонного дзвінка о третій ранку. Черговий штабу протиповітряної оборони США повідомив йому, що комп'ютери системи спостереження виявили 200 ракет, які летять прямо з Радянського Союзу в напрямку Сполучених Штатів.

На той час уже було зрозуміло, що не справжній напад - якимось чином комп'ютери помилилися.

"З'ясувалося, що перед тим, як зателефонувати мені, вони вже зв'язалися з Білим домом. Вони подзвонили президенту. На дзвінок відповів його радник з питань національної безпеки", - розповідає Перрі.

На щастя, він не почав одразу будити президента. І за ці хвилини встигла надійти інформація, що тривога - хибна.

Однак якби такої паузи не зробили, якби президента Картера розбудили негайно, сьогодні світ міг би бути геть іншим.

"Якби президент сам підняв слухавку, у нього було б лише п'ять хвилин на рішення, чи завдавати удару у відповідь. І це посеред ночі, коли навіть немає з ким проконсультуватися", - описує ситуацію Перрі.

Після того випадку він вже ніколи не сприймав помилковий ядерний удар як теоретичну проблему - це було справжньою і цілком реальною загрозою. "Я б сказав, що це ледь не сталося", - наголошує він.

У тому випадку джерелом проблеми став несправний чіп в комп'ютері національної системи раннього оповіщення. Його заміна коштувала менше долара.

А ще роком раніше Перрі був свідком того, як технічний працівник через неуважність завантажив у комп'ютер навчальний запис і випадково почав передавати центрам оповіщення дуже реалістичні подробиці вигаданого ракетного запуску.

Це підводить нас до проблеми участі двоногих приматів з мозком, що має масу вад, у використанні зброї, яка може зрівняти з землею столиці світу.

І проблема не лише у недбалих технічних робітниках. Головне занепокоєння повинні викликати ті, хто має владу санкціонувати ядерний удар. Світові лідери.

"Президент США має повну владу застосувати ядерну зброю, і таке право є тільки у нього. Одноосібне право", - пояснює говорить Перрі.

Так було з днів президентства Гаррі Трумена. Під час Холодної війни рішення про застосування ядерної зброї було покладено на військове командування. Але Трумен вважав, що ядерна зброя - інструмент політики, і значить, має бути під контролем політика.

На посаді президента США Дональда Трампа також всюди супроводжує помічник з валізкою (схожою за формою на м'яч для гри в американський футбол). У ній - пластикова картка з президентськими кодами активації ядерних сил США.

Читайте також: США отказались выводить ядерное оружие из Европы и выдвинули России ультиматум

Хоч де б він був, Трамп завжди має можливість завдати ядерного удару. Все, що йому потрібно для цього зробити, - сказати умовні слова. І так зване взаємно гарантоване знищення, коли і той, хто напав, і той, хто завдав удару у відповідь, знищують один одного (англ. mutually assured destruction - MAD), відбудеться за лічені хвилини.

Як зазначають багато організацій і експертів, концентрація такої влади в одних руках - великий ризик.

"В історії не раз було, що президент міг випити, міг прийняти ліки сильної дії, міг відчувати стрес. Все це траплялося в минулому", - зазначає Перрі.

І що більше ви про це замислюєтеся, то тривожнішими виглядають можливості.

Якщо це, приміром, ніч, і президент уже спить? У нього буде лише кілька хвилин на те, щоб ухвалити найважче рішення у своєму житті, і геть не буде часу на те, щоб якось прийти до тями, не кажучи вже про те, щоб випити чашку кави.

Малоймовірно, що президент у такому стані буде здатний функціонувати найефективнішим чином.

У серпні 1974-го, коли президент Річард Ніксон був у вирі Вотергейтського скандалу і на межі відставки, він страждав на клінічну депресію.

Розповідають, що він був на межі нервового виснаження, пив і поводився дивно - наприклад, агент секретної служби одного разу бачив, як він їсть собачий корм.

Кажуть, що Ніксон взагалі був схильний до нападів гніву, випивав і сидів на таблетках, але цього разу все було набагато серйозніше. І він мав одноосібне право завдати ядерного удару.

(Наркотичне або алкогольне сп'яніння, до речі, - проблема і для військового персоналу, який охороняє ядерний арсенал США. У 2016 році кілька членів льотних екіпажів на ракетній базі зізналися, що вживали наркотики, зокрема кокаїн та ЛСД. Чотирьох з них пізніше засудили).

Як уникнути катастрофи

Нещодавно Перрі у співавторстві з Томом Колліною із благодійного фонду нерозповсюдження ядерної зброї Ploughshares Fund написав книгу The Button: The New Nuclear Arms Race and Presidential Power from Truman to Trump ("Кнопка. Нова гонка ядерних озброєнь і влада президентів - від Трумена до Трампа").

Автори описують ненадійність нинішніх ядерних гарантій і пропонують кілька можливих рішень.

По-перше, вони закликають скасувати те саме одноосібне право президента, щоби рішення щодо застосування зброї масового знищення ухвалювали демократично. Це знизило б імовірність того, що таке рішення буде прийнято у стані порушення психіки.

У США це могло б бути голосування у Конгресі. "Це пригальмувало б процес ухвалення рішення про ядерний удар", - зазначає Перрі.

Вважають, що ядерний удар у відповідь треба завдавати якомога швидше, поки ще є можливість його здійснити. Але навіть якщо напад знищить багато американських міст і наземних систем запуску ядерних ракет, уряд все одно буде здатен санкціонувати пуск ядерних ракет з підводних човнів.

"Єдиний виправданий удар у відповідь - це той, коли ви точно знаєте, що на вас напали. Ми ніколи не повинні відповідати на сигнал тривоги, який може бути помилковим", - наголошує Колліна.

І єдиний спосіб точно дізнатися, що загроза реальна, - це дочекатися, коли ракети противника приземляться на твоїй території.

Читайте також: Ядерный ультиматум Трампа: нас ждет новая гонка вооружений?

Якщо країни уповільнять темпи реагування, вони зможуть зберегти переваги стримувальних факторів системи взаємно гарантованого знищення, але при цьому - зі значно нижчими шансами помилково почати ядерну війну через те, що, скажімо, ведмідь вирішив відвідати вашу авіабазу.

По-друге, Перрі і Колліна наводять переконливі аргументи на користь того, щоб ядерні держави взяли на себе зобов'язання застосовувати ядерну зброю тільки у відповідь - і ніколи першими.

"Китай - цікавий приклад, він вже дотримується політики "ніколи першим", - каже Колліна. - І є причини йому вірити, оскільки в Китаї ядерні боєголовки зберігаються окремо від ракет".

Це означає, що якщо Китай вирішить доставити боєголовки до цілей, то хоча б один із супутників повинен це помітити.

Цікаво, що ані США, ані Росія цього принципу не дотримують - вони залишають за собою право завдати ядерний удар навіть у відповідь на використання у військових діях звичайних озброєнь.

Адміністрація президента Обами намагалася запровадити концепцію "ніколи першими", але рішення так і не було ухвалено.

І нарешті, пишуть автори книги "Кнопка. Нова гонка ядерних озброєнь і влада президентів - від Трумена до Трампа", країнам було б краще повністю відмовитися від міжконтинентальних балістичних ракет наземного базування, тому що їх може знищити ядерний удар противника.

Це те озброєння, яке розгортається у першу чергу і поспіхом у відповідь на можливий, але ще не підтверджений напад.

Ще один варіант - обладнати ядерні ракети технологією скасування на випадок, коли тривога виявилася хибною.

"Цікаво, що коли проводять випробування ракет, така можливість є, - додає Колліна. - Якщо ракети збиваються з курсу, вони самознищуються. Але з бойовими ракетами таке не можна зробити через побоювання, що противник якимось чином зможе встановити дистанційний контроль і вивести їх з ладу".

Сучасні комп'ютерні технології зробили величезний крок, але водночас розширилися й можливості зловмисників. Зростає загроза з боку хакерів, вірусів і ботів, здатних потрапити в оборонні системи і розпочати ядерну війну.

Читайте також: Путин заявил, что Россия обладает супероружием, которого нет ни у кого в мире

"Ми вважаємо, що шанси на помилкове спрацювання зростають разом із небезпекою кібератак", - каже Колліна.

Наприклад, систему можна ввести в оману, змусивши її вважати, що наближається ядерна ракета. Президенту країни тоді нічого не залишається, окрім як віддати наказ про завдання удару у відповідь.

Ширша проблема, звичайно, - це те, що держави хочуть, щоб їхня ядерна зброя була простою у застосуванні і швидкою в реагуванні - одним натиском кнопки. І це неминуче ускладнює контроль.

Хоча Холодна війна давно завершилася, Колліна вказує на те, що ми як і раніше ходимо під дамокловим мечем неспровокованого нападу - хоча насправді живемо у геть іншому світі.

І, за іронією долі, найбільша загроза походить від тих самих пускових комплексів, які призначені нас захистити, зазначають багато експертів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube