Під час відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку в Новосибірську (Західний Сибір), 29 вересня 2015 року. Збір коштів на спорудження цього пам'ятника було розпочато ще у 2013-му

Останнім часом в Україні пожвавішав інтерес до життя українців Росії. Багато українців в Україні цікавляться, чи є в Росії зараз свідомі українці, чи співчувають вони своїм братам і сестрам в Україні, і в чому конкретно висловлюється це співчуття

Про це для "Радіо Свобода" пише Ігор Роздобудько, повідомляє UAINFO.org.

Останнього року в українських медіях з'явилися повідомлення, що такі українці є, і вони, як можуть і чим можуть, намагаються допомогти своїй історичній батьківщині. Про деяких українців Росії, про яких писала цього року українська преса, і які важливі як знак підтримки для російських українців, я і хочу вам розповісти.

Всеукраїнська суспільно-політична газета "Експрес" опублікувала 3 жовтня цього року статтю Юлії Голодриги під назвою "Історія жінки з Сибіру та чоловіка з Кубані, які вважають себе щирими українцями й виходять на пікети проти дій Кремля". У цій статті йдеться про мешканку сибірського міста Омська Лідію Близнову.

Лідія Близнова, Омськ

"Лідія Близнова родом із міста Ірміно, що на Луганщині. Нині ця територія підконтрольна "ЛНР" ("ЛНР" – угруповання, що діє на окупований частині Луганщини – ред.). З 2002 року Лідія мешкає в Омську, що в Західному Сибіру. "Жителі нашого регіону масово їхали на Чукотку на заробітки. Разом із чоловіком вирушила і я, – пригадує Лідія. – Влаштувалась на роботу в дитсадок. Чукотка – суворий регіон, погодні умови там складні. Тож коли в країні розпочалась програма переселення на материк, ми переїхали в Омськ".

У Лідії троє дітей. Син одружився й поїхав працювати в Україну. Старша донька вийшла заміж за татарина й живе в Татарстані. А молодша одружилася з українцем в Омську – його батьків переселили під час репресій у СРСР із Рівненщини.

Читайте також: У Росії українців кинули напризволяще, це трагедія – Кіпіані

Лідія каже, що завжди тужила за Україною. Коли жінка дізналася про організацію для діаспори "Сірий Клин" в Омську, одразу ж вирішила долучитись. Нині "Сірий Клин" уже не функціонує. Організацію ліквідували за рішенням суду в Омську. А Лідія Близнова створила власний український гурток – "Збіжжя". Утім він поки що лише родинний. "Наразі в ньому я, донька, зять і 13-річний онук Грицько", – каже вона.

Жінка провела в РФ не один одиночний пікет. Зокрема, проти утримання в Росії українських політв’язнів із плакатом "Свободу заручникам Кремля!". "Питаєте, чи мені страшно? Ні, я українка. І я не боюсь. Розумію, що маю це робити, бо українці, яких тут багато, повинні знати правду, – каже вона. – Про те, що в Україні триває війна з Росією, що наших хлопців засуджено в Росії незаконно".

У третьому числі журналу Forbes Ukraine (вересень 2020 року) вміщено статтю Катерини Шаповал "Небажана нація". У ній, між іншим, мова йде про українського активіста з міста Петрозаводська, що в Карелії, Андрія Литвина.

Андрій Литвин на місці розстрілу жертв сталінського терору в Карелії

"Житель Петрозаводська Андрій Литвин – нащадок переселенців радянського часу. Його предки родом з Полтавщини, жили на Кубані, звідки Литвин поїхав учитися в Ленінград. У 1993-му разом із земляками Литвин організував у Петрозаводську українське об’єднання з недільною школою, хором, днями мови і щорічними поїздками в Сандармох на місце страти Леся Курбаса, Миколи Куліша та інших діячів Розстріляного відродження.

До літа 2014 року Литвин викладав географію в Петрозаводському університеті. Із ВНЗ його звільнили за скороченням штату після того, як у березні 2014 року Литвин подав заявку на мітинг за територіальну цілісність України, а потім кілька разів влаштовував одиночні пікети, протестуючи проти анексії Криму. За кілька годин після того, як Литвин подав у муніципалітет заявку на проведення мітингу, йому зателефонували з ФСБ. Під час зустрічі представник спецслужби натякнув Литвину на ймовірну втрату роботи і висловив занепокоєння стосовно безпеки доньки й онучки. Не послухав. Тепер сторожує офіс і підробляє, складаючи атлас Карелії".

Трохи краще склалася доля в новосибірця Володимира Павука. Незважаючи на шалений опір, йому вдалося добитися встановлення в місті Новосибірську пам’ятника Тарасові Шевченку 2015 року. Про це він розповідає кореспондентці газети "Голос України" Марині Кривді у статті, оприлюдненій 23 січня 2020 року під назвою "У часи антиукраїнської істерії важливо чітко ідентифікувати себе за національною ознакою".

Читайте також: Нищення Сірого клину: Росія воює з українцями не лише в Україні

Володимир Павук біля створеного його зусиллями пам'ятника Шевченкові в Новосибірську

Володимир Павук згадує: "Починаючи з березня 2013 року, розпочався збір громадських коштів на спорудження пам’ятника. Збір коштів у діаспорі виявився мізерним, лише 5% від потрібної суми. Я зрозумів, що мушу сам десь шукати. У підсумку майже третину коштів довелося виділити мені самому, значну суму додав пенсіонер Л. Мехед родом із Черкащини, третину вдалося "заробит" за три роки на участі в різних грантах уряду Новосибірської області. Спорудження пам’ятника коштувало три мільйони рублів.

Місцеві націоналісти сім разів били нам вікна в українському культурному центрі, розбили вивіску, розписували стіни і двері погрозами та образами, писали на мене листи до місцевої влади. Я сім разів писав заяви в поліцію, але жодної реакції не було

Проте проєкт було реалізовано, і урочисте відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку відбулося 29 вересня 2015 року. До його відкриття було приурочено ще одну цікаву подію: поруч із пам’ятником ми посадили дві верби – онучки тієї, що посадив Тарас на Мангишлаку, будучи там у царському засланні.

Пам’ятник Тарасові Шевченку в Новосибірську. Збір коштів на його спорудження розпочали ще 2013 року

У 2016 році вдалося реалізувати ще один проєкт: довгих дев’ять місяців наполегливого листування і перемовин мені знадобилося, щоб домогтися від "Почты России" випустити маркований конверт із зображенням пам’ятника Т. Шевченка в Новосибірську. Це був черговій мій успіх".

Ось так, у важких умовах, працюють зараз справжні українці Росії, для яких важлива кожна згадка про них в українських ЗМІ. Вони не забувають про свою Україну та допомагають їй, як можуть. Не забувайте ж і ви про них.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube