MENU

Розгубленість Кремля: рішучості на серйозні кроки Москва вже не має

1585 0

Незважаючи на бурхливу радість через штурм Капітолію прихильниками Дональда Трампа, насправді російський президент Володимир Путін і його оточення не мають ніяких приводів для оптимізму

Про це у своєму блозі на "Дні" пише Юрій Райхель, повідомляє UAINFO.org.

На минулий 2020 рік російська верхівка мала грандіозні плани. Для підвідомчого народу готували чергове "победобесіє" у вигляді грандіозного військового параду в Москві із присутністю світових лідерів.

Водночас багато хто в російській столиці планував остаточно вирішити українське й білоруське питання, а в подальшому й молдовське очевидними військовими методами. Рік мав завершитися відновленням керівництва Росії по периферії кордонів.

Але вже з весни все пішло не так. Перший чорний лебідь прилетів у вигляді коронавірусу, а другий приніс безпрецедентне падіння цін на нафту і певною мірою на газ, посилене нехай і короткою, але вельми руйнівною цінової війною із Саудівською Аравією. Наслідки другої події цілком іще не оцінені, бо вона збіглася із переходом транспорту на інші двигуни – електричні та водневі.

Далі пішло й поїхало. Протести в Білорусі й потім війна на Південному Кавказі вкупі з черговим переворотом у Киргизстані. І на завершення року результати виборів у США й перемога прозахідної Майї Санду в Молдові. Загалом рік був невдалий, грандіозні плани на його початку зазнали повного фіаско, і процес цей за всіма ознаками тільки набирає обертів.

Все це позначилося не тільки на підкилимній боротьби між так званими вежами Кремля, але і вихлюпнулося в публічну сферу у вигляді дуже жвавої дискусії про перспективи й напрямку російської зовнішньої політики. Причому насамперел саме на прикордонному просторі.

Читайте також: Ядерне озброєння Росії та Китаю – лише для шоу, тривожитися слід щодо іншої їхньої зброї – журналіст

При цьому треба мати на увазі, що дискусію ведуть імперці, що не ставлять під сумнів стратегічний напрям зовнішньої політики. Вони й далі вважають за необхідне де активно, а де опосередковано втручатися у внутрішні справи ближніх і далеких країн. Головне полягає в тому, що очевидною стала обмеженість ресурсів, якими володіє російська держава. Звідси предмет дискусії, як і на що їх переважно використовувати.

На думку фронтмена необхідної зміни підходів до зовнішньої політики, російського експерта з міжнародної політики Володимира Фролова, "сутність нового російського підходу до пострадянських справ можна звести до трьох фреймів, які застосовуються в разі кризи в регіоні: "Навіщо?", "Що мені з цього?" та "Як не потрапити в дурне лайно?" (запозичення із зовнішньополітичної доктрини Барака Обами "Do not do stupid shit")".

Автор цієї концепції досить докладно розшифровує зміст наведених фреймів. Відзначимо серед них деякі, які так чи інакше стосуються України, хоча вона там не названа. Зокрема,

• Не брати на себе нових санкцій Заходу заради пострадянських "клієнтів" РФ.

• Не робити кроків, які зменшують Росії можливості для маневру або відступу без утрати обличчя й роблять ситуацію незворотньою (те саме "stupid shit").

• Добре розуміти обмеженість власних можливостей і ресурсів, їх недостатність для вирішального впливу на кризи в регіоні за винятком ситуацій, що прямо загрожують безпеці РФ.

Перший принцип безпосередньо пов'язаний із панічним очікуванням Путінового оточення неминучих дуже серйозних фінансових, економічних і персональних санкцій. Зараз у Вашингтоні обговорюють принаймні чотири варіанти санкцій тиску, від дуже жорсткого до дуже помірного. Останнє не повинно вводити в оману. Поміркований, на думку американців, варіант насправді загрожує серйозним людям в оточенні Путіна дуже великими втратами. Як фінансовими, так і персональними. Останнє торкнеться не тільки їх, але і членів їхніх сімей, причому американське міністерство фінансів розуміє цей термін досить розширено.

Наступний принцип безпосередньо стосується окупації Донбасу та Криму. Проблема в тому, що, навіть якщо Кремль і має бажання якось завершити донбаське авантюру, але психологічно Путін не може на це піти. Він зайшов так далеко й настільки підвищив ставки, що не може відступити навіть у найменшому, як йому вбачається, без утрати іміджу або прояву зовнішньополітичної слабкості. Тут усе настільки занедбано, що за нинішнього персонального складу російської верхівки варіантів вирішення проблеми просто не видно.

Читайте також: На тріумфатора позачергових виборів у Киргизстані Жапарова чекає доля Зеленського – Портников

З іншого боку, після української, а потім сирійської, лівійської та, як здається, центральноафриканської авантюри в Білорусі, Киргизстані й Молдові Кремль діяв обачніше. Незважаючи на декларації, він утримався від збройного й іншого втручання в білоруські події, надавши досить скупу фінансову підтримку режимові Олександра Лукашенка.

У Киргизстані взагалі обмежилися відстороненим спостереженням, хоча ще 28 вересня торік тодішньому президентові Сооронбаю Жеенбекову Москва обіцяла повну підтримку, а за два тижні його фактично скинули. І Кремль вважав за краще не втручатися. Не в останню чергу й тому, що йшла війна на Південному Кавказі, і вона відволікала навіть від Білорусі. З іншого боку, через економічні причини Росія просто не могла піти на ще одну авантюру у вигляді якогось навіть гібридного вторгнення у Киргизстан і тим паче втручатись у війну Вірменії та Азербайджану. Із цього конфлікту Москва вийшла хоч і з утратами, але зберегла бодай видимість впливу. І це максимум, на що їй довелося розраховувати.

Наслідком цілої низки зовнішньополітичних поразок Кремля стала деяка розгубленість у визначенні навіть найближчих цілей і дій. Пропонують досить чітку орієнтацію на відмову від так званих союзницьких зобов'язань і перехід від багатосторонніх союзів до двосторонніх відносин без обтяжливих зобов'язань. Іншими словами, Росія повинна жити без союзів і союзників, принаймні зі своїми сусідами.

Найчіткіше цю концепцію висловив експерт Російського товариства політологів (РОП) Андрій Серенко. "2020 рік був роком не тільки пандемії ковіду, а й роком остаточного розпаду Радянського Союзу ... Сенс розпаду пострадянського простору – це позбавлення монополії Росії на право бути модераторкою на пострадянському просторі, Росія більше не монополістка в цьому питанні. Свої ролі на цьому просторі починають грати Туреччина, Китай, Євросоюз і США, думаю, ми побачимо там і нових гравців. У Москві розуміють, що зберегти монополію неможливо, тому больові точки розташовані по периметру кордонів Росії".

Щодо України теж починають, принаймні, навколо Кремля, прозрівати. У своєму інтерв'ю прокремлівському сайтові "Украина.ру" Серенко визначив головну больову точку Путіна та його оточення. "Залишається актуальною проблема України для Москви, тому що Росія за рік нічого не зробила для створення ефективної української політики. Ніяких свіжих ідей немає, є тупцювання на звичних форматах. У російських еліт я не бачу енергетики, щоби змінити українську політику. А в Україні тренди останніх років – дистанціювання від Росії та інтеграція в альтернативний євроатлантичний простір – зберігаються. Москва поки нічого в ролі розумної альтернативи запропонувати не може, це найбільша проблема в частині роботи на всьому пострадянському просторі".

Ось і вся розгубленість Кремля. Питання України для російської зовнішньої політики треба вирішувати – і терміново. Але рішучості на серйозні кроки немає. І такий стан триватиме до завершення транзиту влади в Москві.

Не факт, що нові люди в російській владі будуть спроможні на істотні зміни, зокрема, на українському напрямку, але така ймовірність є.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Юрій РАЙХЕЛЬ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини