MENU

Буревісник революцій: придушення протестів теж може ставати стихійним, а кінцевий результат – непередбачуваним

516 0

Брутальний розгін акцій протесту, що відбулися в суботу, 23 січня, у різних містах Росії на підтримку тамтешнього опозиціонера Олексія Навального, став наймасштабнішою серією акцій із придушення вуличних маніфестацій у цій країні за ціле десятиліття. Давно небаченої гостроти досягла і спрямована проти мітингарів і персонально Навального офіційна пропаганда. А кадри жорстокого поводження силовиків із маніфестантами завдяки інтернетові обійшли весь світ і потрапили чи не в кожну російську оселю

Про це у своєму блозі на site.ua пише Олександр Михельсон, повідомляє UAINFO.org.

Російська влада навіть мусила відреагувати на найкричущіші із цих фактів: так, російське МВС пообіцяло "перевірити" події зі зробленого в Санкт-Петербурзі відео, на якому омонівець без жодних очевидних підстав б'є ногою в живіт жінку. Постраждала, як тепер відомо, внаслідок падіння отримала закриту черепно-мозкову та кілька інших травм.

Ці події викликають у пам'яті розгін "студентського Євромайдану" у досить далекому вже листопаді 2013-го. Нелюдська поведінка київських силовиків під час нічного нападу на нечисленних протестувальників обросла за цей час купою чуток і міфів. Є серед них і такий, згідно з яким операцію було влаштовано навмисно для збурення народного гніву. (Щодо ініціаторів подібної "змови" конспірологи єдиної версії не мають).

Нещодавні події в Росії показують, що якими б не були відкриті та приховані мотиви використання спецпризначенців проти політичних демонстрацій на пострадянському просторі, таке рішення завжди несе загрозу того, що юридичною мовою називається невиправданим і надмірним застосуванням сили. Причини цього лежать у багатьох площинах, від морального рівня виконавців до конструкції "омонівського" обладунку, в якому боєць, особливо – поза строєм, реально важко орієнтується в навколишньому вирі. І банально звіріє.

Читайте також: Український сценарій у Білорусі й Росії неможливий – бракує двох чинників

Всі знають термін "стихійні протести" – але ми часто забуваємо, що в певній фазі придушення цих протестів теж стає стихійним явищем. Загонам силовиків можна наказати рухатись туди-то й туди-то та діяти там-то й там-то, але в разі фізичного контакту з демонстрантами кожного бійця не проконтролюєш. Результат стає непередбачуваним, як воно завжди буває навіть на маленькій війні. Пам'ятаєте, як іронізував із цього приводу великий російський письменник Лев Толстой зі своїм "Die erste Kolonne marschiert"? Так отож.

Зате отут і починає діяти вся попередня підготовка цих бійців, у нашому випадку – психологічна. Хто може сазати, скільки було та є прихованих садистів серед рядового складу хоч російського, а хоч і українського ОМОНу (ну чи структур, що його замінили)? І скільки з цих бійців "при виконанні" щиро вірують у те, що перед ними – не пересічні громадяни, а агенти тих чи інших "темних сил", тобто начебто й не зовсім люди?

Ну а головне, що непередбачуваним – точніше, непрораховуваним – стає й кінцевий результат. В Україні жорстокий розгін Євромайдану викликав масові акції громадянської непокори, які ще довго відбувалися мирно, але поступово переросли у збройний міні-конфлікт і завершилися скиненням тодішнього президента Януковича – навіть попри те, що єдиного лідера опозиції тоді не було, а політична опозиція загалом не користувалася аж такою вже високою підтримкою мас.

У Білорусі ставка на жорстке силове й інформаційне придушення народного невдоволення нещодавно зіграла навпаки – успішно для влади. І ніякий народний гнів, викликаний тим, що під час розгону акцій у Мінську гинули люди, не завадив Олександрові Лукашенку втриматися на троні. Принаймні поки що протести заглухли, і "бацька" може святкувати перемогу.

Читайте також: Портников: Історія з Навальним – один зі стримувальних чинників, який працює на користь України

Як воно буде в Росії – говорити поки що рано. Зрештою, як уже зазначав автор цих рядків, Навальний грає "в довгу". Суботні побиття маніфестантів у цій країні можуть стати ще однією дозою "добрива", на яких зростуть "грона гніву" – а можуть і ні.

Головним і спільним є те, що в усіх випадках громадянського обурення влада намагається залякати підданих жорстокістю придушення протестів – і одночасно демотивувати їх "замовністю". Недарма сьогодні один із головних наративів російської телепропаганди зводиться до "силовики лише виконують свою роботу, а вас використовують як гарматне м'ясо".

У цій парадигмі силовиків пропонують "понять и простить". А от про розуміння протестувальників якось не йдеться. Воно і зрозуміло: у влади, що проголошує курс конфронтації (або, як у сьогоднішній Росії, сприймає його як виклик, на який потрібно дати ще жорсткішу відповідь), не може бути точок перетину з носіями протестних настроїв. "Свої" та "вороги" – ось і вся палітра.

Вже згодом, залежно від наслідків, ті, хто віддавав накази спецпризначенцям, говорять або про "перемогу здорового глузду", або про які-небудь залаштунки, які, мовляв, спровокувли та провели "переворот". Але правда полягає в тому, що впевненості в результаті ніколи не може мати ні той, хто закликає громадян на вулиці, ні той, хто посилає проти них ОМОН.

І тільки вже потім пропагандисти (а дуже-дуже потім – й історики) знаходять пояснення, чому якісь події – сутичка, постріл, чиясь смерть – начебто стали "переламним моментом" протесту. Або чому цього так і не сталося.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Олександр МИХЕЛЬСОН


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини