Один слухач написав мені лист, в якому просить припинити розповідати про "жінок, які хочуть молодитися, і розповідати про реальні проблеми, про те, що цікаво людям". Йшлося, звісно, про програму "40 нові 20", пише  у рубриці "Власна думка" головна редакторка Громадського радіо Тетяна Трощинська, інформує UAINFO.org.

І я розумію слухача: багато людей справді живе проблемами з телевізора, інтернету та інших ЗМІ — замість того, щоб зрозуміти: який ТВІЙ ОСОБИСТИЙ  порядок денний? Чим живеш особисто ти? Що тебе хвилює? Чи ти щасливий/а? Як побудований твій світ? Так ось, для жінок 45+ (і чоловіків часто теж) ейджизм є дуже реальним. Мало того, це почуття незручності та намагання приховати свій вік – зовсім не кокетування, а часто спроби уникнути вказування на вік як на недолік.

А жінок поруч з ейджизмом супроводжує ще й сексизм. Є чудовий приклад, який наводила Шер: "Коли справа стосується старіння, ми підпадаємо під інші стандарти, ніж чоловіки. Один хлопець сказав мені: "А ти не думаєш, що ти надто стара, щоб співати рок-н-рол?" Я відповіла: "Краще проконсультуйтеся з Міком Джаггером". Що вже й казати про менш знаменитих людей, ніж Шер.

Шер

Я шокую когось із роботодавців, але згідно з Future of an Ageing Population report, до 2040 року кожна сьома людина матиме понад 75 років.

Цікаво, що у цьому ж звіті показано, які різні уявлення про молодість та старість у країнах Європи. Якщо у Великій Британії старість, як вважають опитані, починається з 59 років, то в Україні – у 44. У 44 роки! Від початку 20 століття тривалість людського життя зросла років на 20, а ми й досі мислимо про нашу продуктивність категоріями початку минулого століття.

Читайте також: Старість скасовується: як не дати мозку піти на пенсію

Лідія Ткаченко, кандидатка економічних наук, провідна наукова співробітниця Інституту демографії імені Птухи НАНУ, вважає, що "низька народжуваність в тому числі є наслідком того, яке у нас ставлення до людей літнього віку. Ці уявлення, що 40 – це глибока старість і ти нікому не потрібен, ці стереотипи й заважають тому, що жінка, якій за 35, могла наважитися народити дитину, другу чи третю, без прив’язки до шлюбу чи чогось іншого. Ми зарано морально старіємо".

За її словами, нам треба перелаштовуватись на зовсім інші вікові горизонти. Зараз багато робочих місць переміщується у сферу послуг, яка часто не вимагає важкої фізичної праці. І це відкриває нові можливості навіть для пенсіонерів, які працюють. А в Україні таких 20%, і це досить багато. Це означає, що люди могли б підтримувати свій соціальний статус і мати два джерела доходу. Адже не всі люди працюють лише для того, щоб мати шматок хліба, багато – і  для того, щоб себе реалізувати.

Є і соціокультурний момент. Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАНУ, співзасновник Інтегрального індексу соціального самопочуттяї^[1], каже, що  в Україні «більшість – патерналісти, які чекають, що начальник, якого обрали, розв’яже усі проблеми. Ну, і більшість – екстернали, які вважають, що їхнє життя більше залежить від зовнішніх обставин, аніж від них самих. Що нижчий рівень освіти, що старша людина, то більший вона патерналіст, фаталіст і екстернал».

І це дуже прикро. Бо це якраз і апелює до нерозуміння значення теми «жінок, які хочуть молодитися» (чи чоловіків). А ж не про молодість чи старість. Йдеться про нормалізацію вікового розмаїття у будь-яких сферах і організаціях.

Насправді бути старшою — це перевага для багатьох жінок (та й чоловіків). Є дослідження, які показують, що багато з нас стають щасливішими з віком. Опитувані дорослі частіше говорили про почуття спокою, оптимізму, життєрадісності та повноти життя, і рідше — про безнадійність, неспокій, нервозність чи смуток, ніж ті, кому 20-30 років. Результати підтверджені сукупністю наукових статей, які показують, що відчуття щастя має П-подібну форму, воно спадає всередині життя і зростає з віком. Дослідження неукраїнські, і я вже передбачаю незгоду, що у нас все інакше. І так, є сенс у цьому зауваженні.Ми не можемо говорити про старіння у відриві від соціального та економічного контексту в Україні, від недореформованої пенсійної системи, медичної системи, зарплат в конвертах, роботодавців, які не шанують ні старших, ні молодших.

Читайте також: Просто моя бабуся любить життя

За даними ВООЗ на 50% на тривалість і якість життя впливає спосіб життя (це і медичне обслуговування, і зловживання алкоголем, і нездорове харчування,  й інші чинники). І я усвідомлюю, що говорити лише про потенціал і видимість старших людей замало. І я не вирішу цієї проблеми текстом чи подкастом.

Але я проти, що ми при цьому відмовлялись  від найпростіших кроків, від того, що доступно більшості людей: від надійних джерел просвітництві та інформування. Безкоштовних. Ось хоча б можна послухати розмову з дієтологинею Наталією Сусловою та біологинею Даркою Озерною. Бо як інакше змінити образ самотньої вередливої старої, який просто переслідує нас?

У моєму випадку, будучи жінкою і керівницею у 47 років, я щасливіша, ніж будь-коли. Я нарешті знаю себе, маю достатньо життєвого досвіду, щоб цінувати свою психологічну рівновагу і психологічну рівновагу інших. Думаю, що вік зробив мене кращою лідеркою, бо я усвідомлюю наскільки важливо не дестабілізувати команду і рухатись вперед, навіть у нерівному темпі. Ну і, як відомо, емоції та психічні стани заразні, тому менше сумнівів і менше стресів корисніше в організації, ніж боротьба за виживання.

Тетяна Трощинська з Андрієм Куликовим та Кирилом Лукеренком

Але є багато роботодавців і менеджерів/ок з персоналу, які уявляють дорослих працівників/иць некваліфікованими стариганами, які постійно хворіють, бурчать і чекають пенсії, навіть якщо їм лише 45. Та й взагалі: що може вміти і знати людина, яка схожа на твою маму чи, не дай боже, на твого дідуся.

"Ми живемо в одержимій молоддю культурі, яка постійно намагається сказати нам, що якщо ми не молоді, ми не горимо і не гарячі, ми не маємо значення. Я відмовляюся давати дозвіл системі, культурі чи спотвореному погляду на реальність говорити мені, що я не маю значення", — дуже слушно зауважила колись Опра у своєму інтерв`ю.

Бо доросліші працівники/ці часто можуть бути тренер(к)ами або експерт(к)ами, вони не гірше, ніж молодь, схильні до нетворкінгу і можуть мати контакти, які неможливо завести за короткий час. Зазвичай доросліші працівники рідше йдуть з організації, вони вірні. Вони цінують гнучкість і безпеку. Втім, нині це потрібно і мілленіал(к)ам.

Вони виглядають серйозно (буває), а людям подобається спілкуватися з тими, хто виглядає як досвідчений (але не очікуйте цього від усіх, бо я пропагую no age моду, і це дає певні результати). Доросліші працівники/ці мають практичну мудрість, і їх важче злякати неспокійними часами, карантинами та локдаунами.

Утім, ми маємо розуміти, що ми старшаємо, але ми маємо вчитись і до- та перекваліфіковуватись. Ми маємо бути гнучкими та розуміти, що наш досвід – це чудово, але не алібі на всі випадки виробничого життя. Мені здається, що здатність розвиватися – дуже потужна навичка у будь-якому віці.

Суспільство змушує нас думати, що з віком єдине, чого ми можемо чекати – це догляд за садком, курками та внуками, особливо якщо ти жінка. Змушує думати, що ми неминуче приречені на життя, сидячи під під’їздом і кричучи на дітей, щоб вони не витоптували наших квітів, і переглядаючи перед сном нескінченні серіали.

Але от учора мені дзвонила мама і в побутовій розмові, яку ми вели, пригадала битву біля міста Севастія (нині Сівас) включно з датою – 320-ий рік, коли вона відбулася. Просто ця історична паралель посилила її думку.

Я кажу: "Мамо, яка битва? Який Сівас? Я не пам’ятаю, що було позавчора з цим моїм шаленим графіком!". А вона мені: "А ти тренуй пам’ять!".

[1] Інтегральний індекс соціального самопочуття – це узагальнений індикатор реакції населення на соціальні перетворення.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube