MENU

"Почаївська лавра могла стати українською в 1992 році" – професор Петро Кралюк

674 0

Почаївська Успенська лавра

Нині Почаївська Успенська лавра лишається оплотом "русского мира" на теренах України. Вона належить Українській православній церкві (Московського патріархату), а реально – Російській православній церкві (РПЦ), маючи статус ставропігійного монастиря.

Зараз вам у цій обителі не розкажуть про те, що в 1992 році лавра могла б стати українською й перейти до створюваної тоді Української православної церкви Київського патріархату. Однак цього не сталося. Хоча передумови для цього були, пише голова Вченої ради Національного університету "Острозька академія", професор, заслужений діяч науки і техніки України Петро Кралюк для Радіо Свобода, інформує UAINFO.org.

Почаївська Успенська лавраПочаївська лавра – православний чоловічий монастир у місті Почаєві Кременецького району Тернопільської області

Почаївська Успенська лавра

Читайте також: Філарет: Києво-Печерська і Почаївська лаври є українськими святинями, до яких Московський патріархат ніякого відношення не має

Почаївська Успенська лавра

Читайте також: Російська церква – це один з найважливіших канатів, які прив'язують українців до "русского мира"

Почаївську лавру заселяли ченцями з Росії та Молдови

Річ у тім, що ще в період Перебудови в другій половині 80-х років ХХ століття керівництво РПЦ здійснило низку кроків на випередження, аби зберегти за собою «канонічну територію», власне терени Радянського Союзу, де воно розповсюджувало свою діяльність. А перспектива втратити деякі з цих теренів для РПЦ існувала. Зокрема, це стосувалося земель на заході України. Тут із підпілля почала виходити Українська греко-католицька церква (УГКЦ), формувалася Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). Серед православних віруючих України набуває популярності ідея створення своєї незалежної від Москви церкви.

Особливо прискіпливо керівництво РПЦ слідкувало за Почаївською лаврою. Адже це був найбільший монастир не лише в цьому регіоні, а й один із великих православних монастирів на теренах Радянського Союзу. До того ж він продовжував функціонувати і в 60-і роки ХХ століття, коли радянська влада масово закривала православні храми й монастирі. Лавра користувалася великим авторитетом серед віруючих, була місцем паломництва.

Основна маса ченців монастиря були вихідцям з України, західних теренів зокрема. Звісно, серед них були люди проукраїнськи налаштовані. Це не задовольняло керівництво РПЦ. У часи Перебудови лавру починають заселяти ченцями з різних регіонів Радянського Союзу – передусім Росії й Молдови (тоді ще Молдавії, – ред.).

Читайте також: Грішний трон Кирила. Історія про великі гроші, розпусту, амбіції та ФСБ

Про це (звісно, як факт «позитивний») пише священик Української православної церкви (Московського патріархату) В. Зелінській у книзі «Объятия Отча…: Очерки по истории Почаевской лавры». Там читаємо: «Еще в середине 80-х годов в жизни Почаева произошло сближение с другим величайшим центром духовной и монашеской жизни древней и нынешней Руси – Троице-Сергиевской лаврой. Численность почаевской братии в то время немного пополнилась за счет иноков Сергиевской обители. В то время часть почаевских иноков ушла в другие монастыри, где приняла участие в их возрождении».

Як бачимо, керівництво РПЦ здійснювало свідому «міграційну політику». Місцевих ченців із Почаївської лаври виселяли, переводили в інші монастирі, зокрема в Росію. Натомість на їхнє місце посилали більш «надійних монахів». І це спрацювало.

Без нього не було б Київського патріархату

Річ у тім, що настоятелем лаври в 1990 році став Яків (у миру – Іван Панчук). Варто сказати кілька слів про цю людину. Народився він у селі Лосятин, неподалік від Почаєва 1931 року. У 1955 році, після служби в радянській армії, став послушником у Почаївській лаврі. Отримав вищу богословську освіту, став кандидатом богослов’я. Перебував у різних монастирях України. 14 грудня 1990 року його висвятили на почаївського єпископа. З того часу настоятелі лаври отримали єпископське достоїнство.

Митрополит Яків (в миру Іван Панчук) (1931–2004) – український православний архієрей. Митрополит Луцький і Волинський УПЦ Київського патріархату

Єпископ Яків займав проукраїнську позицію. У лаврі він почав запроваджувати богослужіння українською мовою. Говорив ченцям: ми живемо не в Римі, не в Росії; будемо читати й співати по-українськи. Звісно, така позиція не подобалася російським та проросійськи налаштованим ченцям лаври, яких тут була більшість. Зрештою, й керівництво РПЦ не дрімало.

1992 рік став драматичним для православ’я в Україні. Керівництво РПЦ відмовилося надати автокефалію Українській православній церкві (Московського патріархату), хоча відповідне звернення надійшло від єпископату цієї церкви. Почалось переслідування київського митрополита й тодішнього глави Української православної церкви Філарета (Денисенка). У цій ситуації останній пішов на створення автокефальної Української православної церкви Київського патріархату. Більшість єпископів, що були проросійськи налаштованими, не підтримали свого предстоятеля й далі орієнтувалися на Москву.

Одним із небагатьох, хто пішов разом із Філаретом, був єпископ Яків. 23 січня 1992 року його призначили тимчасово керувати Тернопільською єпархією, де в багатьох парафіях віруючі бажали створення незалежної української православної церкви. 27–28 травня в Харкові на території Покровського монастиря відбувся собор під керівництвом харківського митрополита Никодима (Руснака), інспірований із Москви. Його учасники засудили митрополита Філарета, його дії зі створення незалежної церкви.

Єпископ же Яків у цій ситуації підтримав Філарета. Останній навіть сказав, що якби не єпископ Яків, то Київського патріархату не було б. 10 червня 1992 року Якова перепризначили керуючим Тернопільською єпархією й затвердили настоятелем Почаївської лаври. Проте російські й проросійські ченці (не без підтримки з боку Москви) вчинили бунт. І брутально вигнали настоятеля лаври. Слабка ж українська влада в цій ситуації просто «умила руки».

Могила митрополита Якова (Івана Панчука) (1931–2004) біля Свято-Троїцького кафедрального собору в Луцьку

Як бачимо, шанс зробити Почаївську лавру українською все ж існував. Тим паче, що її настоятель митрополит Яків у 1992 році готовий був це зробити. Однак цього не сталося. Плоди тих далеких уже подій пожинаємо до сьогодні, маючи на теренах заходу України такий осередок «русского мира».

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Петро КРАЛЮК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини