MENU

Трансплантація органів в Україні: три пропозиції, як докорінно змінити ситуацію та протягом років двох закрити проблему

183 0

Фото – Oleg Samchuk 

Трансплантація органів і тканин часом людину рятує, часом повертає їй повноцінне життя, тож у кожному разі є справою не лише корисною, а й шляхетною – справою милосердя. Захищати її зайве, можемо лиш пишатися, що першу в світі пересадку цілого органу людині (нирки) зробив 3 квітня 1933-го у Херсоні Ю. Вороний. А ще тим, що його наступники лікарі-трансплантологи його гідні.

Про це на власній сторінці у Facebook пише експерт ГО "Національний рух за трансплантацію", народний депутат України ІІІ-V скликань Борис Беспалий, інформує UAINFO.

Тут фанфари глохнуть й починаються проблеми. Наразі трансплантації чекають згідно Листа очікування 1329 пацієнтів (Відповідь МОЗ на Звернення ГО "Національний рух за трансплантацію" від 14.08.2021, далі – Відповідь). Для України цифра не шалена, можна вирішити питання за рік-два. Між тим, на 2021 рік заплановано усього 250 трансплантацій – близько 18% від потреби.  

Може діючі трансплантаційні Центри більше не можуть? "Національний рух за трансплантацію" запитав: "Яку кількість трансплантацій протягом року можуть здійснювати діючі трансплантаційні центри України?". Відповіді не отримав. Логічне пояснення одне (збігається з іншою інформацією): діючі трансплантаційні центри України можуть робити трансплантацій значно більше. Звідси висновок: гальмо не в лікарях (їм уклін), а в організації справи.

З Відповіді ж видно й головний резерв кардинального збільшення трансплантацій — посмертне донорство (у 2020 – 14 таких трансплантацій, у першому півріччі 2021 - 64, тобто майже усі потенційні донори втрачаються).

Далі вношу три пропозиції, як докорінно збільшити кількість трансплантацій і протягом років двох закрити проблему.

Пропозиція перша – Призначити відповідального виконавця. Хто ж не знає, що як немає відповідального (який відповідає посадою) толку не буде.

Спеціального органу Центральної виконавчої влади з питань трансплантації немає, нема й окремого підрозділу в МОЗ, тож «Національний рух за трансплантацію» поцікавився: «Хто з посадовців Міністерства або інших державних органів є відповідальним за стан трансплантації в Україні?». Відповідь – сам Міністр. Ну хто ж не розуміє, що у посадових обов’язках Міністра це справа десята, що реальної відповідальності за стан трансплантації він не понесе, та й не несе.

А реально трансплантація покладена на 10. Директорат високотехнологічної медичної допомоги та інновацій (в.о. Директора якого пані І. Семененко й підписала Відповідь). Має Директорат дві Експертні групи: 10.1. З питань високотехнологічної медичної допомоги; 10.2. З питань лікування за кордоном!

З трансплантації нема, а з лікування за кордоном є! Що принаймні чесно, до недавнього часу трансплантацію українці, як правило, робили за кордоном, здебільшого у … Білорусі. Білоруси вирішили б наші питання якби не перешкоди немедичного характеру.

І ще одне гальмо від такої організації. У світі давно трансплантація є буденною, справою, віднесення ж її до високотехнологічної медичної допомоги визначає ставлення до неї не як до масової, а як до пілотної, виняткової. Звідси й хибна орієнтація не на масовість, на вичерпання Листа очікування, а на винятковість, ексклюзивність. Білорусь питання вирішила, а Україна усе ще на стадії «пілотів».

Читайте також: В Україні вперше провели трансплантацію серця 13-річній дитині. ФОТО

З усього того пропозиція: Або створити в МОЗі Департамент з трансплантації, або назву Директорату високотехнологічної медичної допомоги та інновацій доповнити словом «трансплантації», а склад - Експертною групи з трансплантації (до слова, в назві відповідного парламентського підкомітету «трансплантація» є)..

Користь подвійна: буде посадовець, що відповідає за стан трансплантації посадою, тож лобіюватиме її фахово і зацікавлено. Буде й профільний підрозділ МОЗу.

Пропозиція друга – закріплення лікарень за Трансплантаційними центрами.

Майже всі потенційні донори втрачаються ще й тому, що виникають вони не в тих лікарнях, які роблять трансплантацію, тож, як правило, потенційний донор і реципієнт розминаються.

Усунути це можна простим адміністративним рішенням: Наказом МОЗу, про закріплення за кожною лікарнею трансплант-координаторів відповідних Центрів трансплантації: основного і дублера. У разі появи вірогідного донора, трансплант-координатор про це негайно інформується лікарнею. За що безпосередньо відповідає Головний лікар: за кожного наданого донора – заохочення (що є й зараз), за невиклик – стягнення (чого немає).

Пропозиція третя - замінити презумпцію незгоди на презумпцію згоди.

Момент слушний: у ВРУ готується до 2-го читання законопроект №5831 про зміни до Закону «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». ГО «Національний рух за трансплантацію» запропонувала відповідні пропозиції до ст. 16 закону.

Читайте також: В Охматдиті вперше пересадили нирку: новий орган отримала 12-річна харків'янка, її тато без вагань погодився стати донором

Презумпція, що встановлена законом, це власна ПОЗИЦІЯ ЗАКОНОДАВЦЯ): робити трансплантацію чи не робити, якщо воля потенційного донора відсутня - 99% випадків. Наш законодавець за те щоб не робити, і закріпив це презумпцією незгоди у ст. 16 Закону «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині».

Деякі аргументи за презумпцію згоди:

1. Трансплантація, тобто повернення людини до нормального життя, є моральнішою, аніж відмова у ній. Відтак, презумпція згоди є моральнішою.

2. За діючої презумпції незгоди прохання лікарів до родичів щодо надання згоди – тортури для обох сторін. Варто їх від того звільнити.

3. Презумпція згоди діє в Європейському Союзі, куди начебто інтегруємось

4. Презумпція згоди радикально збільшує кількість трансплантацій. Завдяки її запровадженню Білорусь за 5 років вирішила проблему власної трансплантації і перетворилась у міжнародний трансплантаційний Центр.

5. Ми, не як особи а як держава, несемо відповідальність і маємо спокутувати десятиліття штучного утруднення трансплантацій.

6. Зрештою, питання вже вийшло за межі теорії: «презумпція незгоди» не працює, точніше працює проти розвитку трансплантації.

На жаль, український законодавець своєю презумпцією незгоди штучно стримує кількість трансплантацій. Якнайшвидше її слід замінити презумпцією згоди. 

Борис БЕСПАЛИЙ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини