Фото – Oleg Samchuk 

Трансплантація органів і тканин часом людину рятує, часом повертає їй повноцінне життя, тож у кожному разі є справою не лише корисною, а й шляхетною – справою милосердя. Захищати її зайве, можемо лиш пишатися, що першу в світі пересадку цілого органу людині (нирки) зробив 3 квітня 1933-го у Херсоні Ю. Вороний. А ще тим, що його наступники лікарі-трансплантологи його гідні.

Про це на власній сторінці у Facebook пише експерт ГО "Національний рух за трансплантацію", народний депутат України ІІІ-V скликань Борис Беспалий, інформує UAINFO.

Тут фанфари глохнуть й починаються проблеми. Наразі трансплантації чекають згідно Листа очікування 1329 пацієнтів (Відповідь МОЗ на Звернення ГО "Національний рух за трансплантацію" від 14.08.2021, далі – Відповідь). Для України цифра не шалена, можна вирішити питання за рік-два. Між тим, на 2021 рік заплановано усього 250 трансплантацій – близько 18% від потреби.  

Може діючі трансплантаційні Центри більше не можуть? "Національний рух за трансплантацію" запитав: "Яку кількість трансплантацій протягом року можуть здійснювати діючі трансплантаційні центри України?". Відповіді не отримав. Логічне пояснення одне (збігається з іншою інформацією): діючі трансплантаційні центри України можуть робити трансплантацій значно більше. Звідси висновок: гальмо не в лікарях (їм уклін), а в організації справи.

З Відповіді ж видно й головний резерв кардинального збільшення трансплантацій — посмертне донорство (у 2020 – 14 таких трансплантацій, у першому півріччі 2021 - 64, тобто майже усі потенційні донори втрачаються).

Далі вношу три пропозиції, як докорінно збільшити кількість трансплантацій і протягом років двох закрити проблему.

Пропозиція перша – Призначити відповідального виконавця. Хто ж не знає, що як немає відповідального (який відповідає посадою) толку не буде.

Спеціального органу Центральної виконавчої влади з питань трансплантації немає, нема й окремого підрозділу в МОЗ, тож «Національний рух за трансплантацію» поцікавився: «Хто з посадовців Міністерства або інших державних органів є відповідальним за стан трансплантації в Україні?». Відповідь – сам Міністр. Ну хто ж не розуміє, що у посадових обов’язках Міністра це справа десята, що реальної відповідальності за стан трансплантації він не понесе, та й не несе.

А реально трансплантація покладена на 10. Директорат високотехнологічної медичної допомоги та інновацій (в.о. Директора якого пані І. Семененко й підписала Відповідь). Має Директорат дві Експертні групи: 10.1. З питань високотехнологічної медичної допомоги; 10.2. З питань лікування за кордоном!

З трансплантації нема, а з лікування за кордоном є! Що принаймні чесно, до недавнього часу трансплантацію українці, як правило, робили за кордоном, здебільшого у … Білорусі. Білоруси вирішили б наші питання якби не перешкоди немедичного характеру.

І ще одне гальмо від такої організації. У світі давно трансплантація є буденною, справою, віднесення ж її до високотехнологічної медичної допомоги визначає ставлення до неї не як до масової, а як до пілотної, виняткової. Звідси й хибна орієнтація не на масовість, на вичерпання Листа очікування, а на винятковість, ексклюзивність. Білорусь питання вирішила, а Україна усе ще на стадії «пілотів».

Читайте також: В Україні вперше провели трансплантацію серця 13-річній дитині. ФОТО

З усього того пропозиція: Або створити в МОЗі Департамент з трансплантації, або назву Директорату високотехнологічної медичної допомоги та інновацій доповнити словом «трансплантації», а склад - Експертною групи з трансплантації (до слова, в назві відповідного парламентського підкомітету «трансплантація» є)..

Користь подвійна: буде посадовець, що відповідає за стан трансплантації посадою, тож лобіюватиме її фахово і зацікавлено. Буде й профільний підрозділ МОЗу.

Пропозиція друга – закріплення лікарень за Трансплантаційними центрами.

Майже всі потенційні донори втрачаються ще й тому, що виникають вони не в тих лікарнях, які роблять трансплантацію, тож, як правило, потенційний донор і реципієнт розминаються.

Усунути це можна простим адміністративним рішенням: Наказом МОЗу, про закріплення за кожною лікарнею трансплант-координаторів відповідних Центрів трансплантації: основного і дублера. У разі появи вірогідного донора, трансплант-координатор про це негайно інформується лікарнею. За що безпосередньо відповідає Головний лікар: за кожного наданого донора – заохочення (що є й зараз), за невиклик – стягнення (чого немає).

Пропозиція третя - замінити презумпцію незгоди на презумпцію згоди.

Момент слушний: у ВРУ готується до 2-го читання законопроект №5831 про зміни до Закону «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». ГО «Національний рух за трансплантацію» запропонувала відповідні пропозиції до ст. 16 закону.

Читайте також: В Охматдиті вперше пересадили нирку: новий орган отримала 12-річна харків'янка, її тато без вагань погодився стати донором

Презумпція, що встановлена законом, це власна ПОЗИЦІЯ ЗАКОНОДАВЦЯ): робити трансплантацію чи не робити, якщо воля потенційного донора відсутня - 99% випадків. Наш законодавець за те щоб не робити, і закріпив це презумпцією незгоди у ст. 16 Закону «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині».

Деякі аргументи за презумпцію згоди:

1. Трансплантація, тобто повернення людини до нормального життя, є моральнішою, аніж відмова у ній. Відтак, презумпція згоди є моральнішою.

2. За діючої презумпції незгоди прохання лікарів до родичів щодо надання згоди – тортури для обох сторін. Варто їх від того звільнити.

3. Презумпція згоди діє в Європейському Союзі, куди начебто інтегруємось

4. Презумпція згоди радикально збільшує кількість трансплантацій. Завдяки її запровадженню Білорусь за 5 років вирішила проблему власної трансплантації і перетворилась у міжнародний трансплантаційний Центр.

5. Ми, не як особи а як держава, несемо відповідальність і маємо спокутувати десятиліття штучного утруднення трансплантацій.

6. Зрештою, питання вже вийшло за межі теорії: «презумпція незгоди» не працює, точніше працює проти розвитку трансплантації.

На жаль, український законодавець своєю презумпцією незгоди штучно стримує кількість трансплантацій. Якнайшвидше її слід замінити презумпцією згоди.