Добіг кінця триста двадцять другий день війни. Що там із Соледаром – так ясніше і не стало. Українці кажуть, що вони ще там, Пригожин – що ПВК “Вагнер" його взяла, а російська армія згодна з українською і каже, що бій за місто ще йде.

Такі коментарі роблять цілком ясним те, про що вже давно всі здогадувалися: російська армія ненавидить Пригожина та його бандитів і готова вступити в альянс хоч з чортом, хоч із ЗСУ для того, щоб будь-яким шляхом їх позбутися. Тобто при всій трагічності ситуація виглядає досконалим анекдотом, пише у своєму блозі Альфред Кох, інформує UAINFO.org.

Вся ця залихватська компанія Пригожина про “під*рів”, вона йому тепер ікається за повною програмою. Але він продовжує, проте, гнути свою лінію і сьогодні зранку, коли повідомляв публіці "благу звістку" про взяття Соледара, спеціально зазначив те, що він був взятий виключно бійцями "Вагнера" без участі армії. Тобто жодними десантниками (про які говорить Конашенков) за версією Пригожина у Соледарі й не пахло.

Я вчора вже писав про те, що повернення Лапіна, та ще й з підвищенням, є явним ляпасом Пригожину та решті його прихильників, типу Кадирова. Але сьогодні Пригожин отримав просто удар під дих: “Під*ра” Герасимова Шойгу призначив командувачем Об'єднаного угрупування військ РФ в Україні. А пригожинського протеже Суровікіна знизили до його заступника.

І це, насправді, за всієї очевидної адміністративної перемоги генералітету над Пригожиним, теж черговий анекдот, оскільки не зрозуміло, навіщо Герасимова призначати командувачем угрупуванням, коли він, як начальник Генерального штабу МО РФ, і так нею командує?

А пониження Суровікіна ще й є визнанням його непотрібності на цьому етапі війни. Адже якою була стратегія на момент його призначення? Очевидно, що окрім "важкого рішення" щодо виведення військ з правого берега Дніпра, він, як командувач ВКС РФ, повинен був забезпечити ефективні ракетні обстріли цивільної інфраструктури українських міст. Витративши майже всі сучасні російські "високоткові" ракети, він так і не зламав волю українського народу до опору та не подвиг Зеленського до капітуляції.

Єдине, чого він досяг - це те, що Захід оснастив Україну сучасними системами ППО, та ще й такої якості, якої не має кожної країни НАТО. І зміцнення українського ППО продовжується. Тобто весь ракетний арсенал Росії був витрачений не просто марно, а навіть гірше: його витрата призвела до того, що ворог став сильнішим, а ВКС Росії - слабшим. 

Крім того: ракетні обстріли лише зміцнили репутацію Росії як країни-терориста, яку вона заробила після Бучі та інших мистецтв її військ. І це лише прискорило ухвалення Заходом рішень щодо збільшення військової підтримки України. І сьогоднішні заяви Польщі та Великобританії про постачання Україні танків - зайвий доказ цього.

Путін, як зазвичай у ситуаціях, коли починається якась незрозумідість, “з головою пішов у роботу" і сьогодні влаштував телешоу під назвою “Великий Путін керує авіаційною промисловістю": дивіться діти, як я дбаю про те, щоб ваші тата не залишилися без роботи та завантажую держзамовленнями промисловість, що виробляє металобрухт.

І всі учасники телешоу роблять вигляд, що в Росії дійсно є конкурентоспроможна авіаційна промисловість і що вона без західних деталей може з усім сама впоратися і зробити щось, що підніметься у повітря. Всі розуміють, що це спектакль, але морщать лоби, витріщають очі і відповідати йому "Є", "Буде зроблено, Ваша величність", "Дозвольте бігом?" і т.д. 

І очі у Путіна добріють, він розслаблюється у своєму кріслі і видно, що йому добре: все як завжди, ніякої незрозумілості, всі беруть під козирок і розповідають йому як він мудрий і великий... Ех, чим би ще покерувати таким же простим і зрозумілим як авіаційна промисловість? А то з цією війною і з усіма цими соледарами та бахмутами одне нервування!

А тим часом гірка правда полягає в тому, що на наступний рік доходи бюджету від нафтогазу впадуть щонайменше на третину, дефіцит бюджету становитиме близько 25% від доходів, а це означає, що через два роки всі золотовалютні резерви Росії - закінчаться. 

І тому найстрашніше, що може статися з Росією – це якщо вона, не дай Боже, виграє війну з Україною. Тоді західні санкції та ембарго залишаться назавжди, економіка стрімко піде вниз, а до звичайних турбот додасться ще потреба утримувати розбомблену Суровікіним сорокамільйонну країну. І мені здається, що Силуанов з Набіуліною це розуміють не гірше за Герасимова з Шойгу. А швидше за все, навіть краще. 

Схоже, в Росії вже не залишилося нікого, крім Путіна, хто хотів би перемогти в цій війні. І навіть він не може до ладу розповісти, в чому ця його перемога полягає і як він її бачить. І цим він дуже відрізняється від нас. Тому що ми (на відміну від нього) добре і ясно розуміємо, чого ми хочемо і як ми бачимо нашу перемогу. Тому що наша справа є правою. А значить, ворог буде розбитий і перемога буде за нами.

Слава Україні!

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube