Погугліть історію кожної страви, яку ви звикли готувати на Новий рік. А потім подумайте, чи хочете ви, щоб саме ця історія супроводжувала вас далі

Право бути українцями — це те, що усі ми сьогодні відстоюємо. Не лише у тому, як живемо, говоримо, думаємо, а й у тому, що їмо. І напередодні новорічних свят я відчуваю непереборне бажання і навіть обов’язок нагадати вам, що таке справжня українська їжа та яка історія стоїть за нею, пише у своєму блозі шеф-кухар, ресторатор, громадський активіст Євген Клопотенко, інформує UAINFO.org.

Дитиною я і сам не усвідомлював походження та коріння страв, які бачив перед собою на святковому столі. І кожного Нового року повертався у свій персональний Радянський Союз. У своє затишне новорічне пекло, наповнене олів'є, оселедцем під шубою, мімозою, смаженою рибою та шпротами. Всім тим, що викликало ненависть і ностальгію одночасно. Чи відчували ви щось подібне? Я переконаний, що так.

Це сталося, тому що Радянський Союз зухвало викрав нашу автентичну їжу та підмінив її своєю. Спершу радянська влада створила дефіцит. А згодом на полицях магазинів по всьому СРСР з’явився однаковий для всіх проднабір. І додайте до цього ще відсутність будь-якої інформації про справжню українську культуру. Так ми отримали несвідоме захоплення радянськими стравами й абсолютне нерозуміння того, що ми як нація — зовсім інші.

Читайте також: Григоріанський календар і церкви в Україні. Про це активно дискутували ще у XVII столітті

Олів'є, шуба, мімоза, крабовий салат, м’ясо по-французьки та московська ковбаса — це не смак свята, як нам розповідали радянські фільми. Насправді це смак дефіциту та сірого минулого, в якому треба було простояти чергу, щоб купити пляшку молока. Минулого, коли тебе позбавляють права вибору, починаючи з продуктової полиці. Минулого, де дешевий майонез став символом сімейного затишку. Просто, заради цікавості, погугліть історію кожної страви, яку звикли готувати на Різдво чи на Новий рік. А потім подумайте, чи хочете ви, щоб саме ця історія супроводжувала вас далі.

Особисто для мене радянський святковий стіл — це найгірше проявлення їжі, яке тільки може існувати в цілому світі. Це як вийти з в’язниці, але продовжити харчуватися тюремною баландою.

Вам може здатися, що я намагаюся зламати ваші традиції. Що зазіхаю на святе. Зовсім ні! Я лише прагну показати звичне під новим кутом. Щоб ви запитали себе: «Чому я це їм?» Та дали свідому і чесну відповідь. Якщо вам дійсно смачно, то будь ласка. Але якщо це тільки звичка, то її можна позбутися. Адже жити справжністю набагато приємніше.

Але зміни на новорічному столі зовсім не означають, що ми маємо змінювати традицію зустрічатися з друзями, бути разом, спілкуватися, підтримувати одне одного, жартувати та плакати. Нам лише потрібно зробити цю традицію справді своєю. А що таке своє? Це те, що нам подобається, й те, що створене нами. Так, відійти від звичок складно. Тому для початку я пропоную трохи обдурити мозок і прокачати старі рецепти. Зробити все ніби звичне, але водночас геть нове.

Наприклад, олів'є. Якщо вам смакує ця страва, то, будь ласка, майонез зробіть самостійно, овочі запечіть, а замість ковбаси додайте м’ясо. Назвіть цей салат «німецьким», і ви вже відірветеся від радянської традиції. Улюблений усіма крабовий салат можна також покращити. Просто викиньте із нього крабові палички й замініть їх на курятину чи яловичину. Смак схожий, але сенс абсолютно інший. А ще так буде якісніше, смачніше та з повагою до себе.

Ананас, який ми звикли ставити посеред столу, пропоную замінити на дідух. А до сервірування святкового столу додати глиняного посуду та свічок, виготовлених із бджолиного воску. Здавалося б, це дрібниці, але саме вони транслюють українську культуру й показують, що ми інакші. Це дає нам право на майбутнє. І змогу називатися дійсно українцями, які пройшли не одне коло пекла та репресій, щоб повернутися до себе справжніх.

Ми вже навчилися ідентифікувати своє та вороже. Ми почали плекати власну ідентичність. Ми попрощалися з міфом, що Різдво потрібно святкувати 7-го січня, та прийшли до того, що було закладено у нашому ДНК з самого початку. Ми стали частиною цивілізованого світу, а не частиною Радянського Союзу. І моя велика мрія, щоб ми також почали змінювати їжу на наших столах.

Давайте покажемо всьому світу, а в першу чергу самі собі, що ми гідні жити в цій країні. Й тоді, коли ми переможемо, нам не буде соромно за те, що ми знову повертаємося до жахливого та прісного минулого. Почнімо відновлювати та створювати свої страви. Бо наші предки залишили нам могутній спадок. Він десь там, схований у скрині під кодовим замком. Перше слово у тому коді «Україна». Далі йдуть «мова» та «їжа». І тільки-но ми відкриємо замок, отримаємо неймовірну силу, якої нас хотіли позбавити. Тож їжте українське. Їжте смачно. Й обов’язково їжте разом.

З прийдешніми святами!

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube