"Останні резонансні випадки в Ізраїлі. За даними розслідування Haaretz.com та проекту SeaKrime, лише з початку 2026 року в Ізраїлі було розвантажено щонайменше чотири партії підозрілого вкраденого зерна", - про це у Фейсбуці пише Євген Платон, інформує UAINFO.org.

"Судно ABINSK: У квітні 2026 року після тритижневої затримки Ізраїль дозволив йому розвантажити понад 43 тисяч тонн пшениці в Хайфі, попри протести України.

Судно PANORMITIS: Останній зафіксований випадок на кінець квітня 2026 року. Україна викликала посла Ізраїлю через прибуття цього судна з вантажем пшениці та ячменю.

Ця ситуація викликає значне напруження в дипломатичних відносинах. Українська сторона неодноразово фіксувала судна, які виходять з окупованих портів Криму та Бердянська, прямуючи до країн Близького Сходу, зокрема й до Ізраїлю.

Ось декілька ключових моментів щодо цієї проблеми.

1. Механізми обходу: часто використовується «сіра» логістика — вимкнення радарів (AIS), перевантаження зерна у відкритому морі з одного судна на інше, щоб приховати справжнє походження вантажу.

2. Офіційна позиція: Україна закликає міжнародних партнерів ретельніше перевіряти сертифікати походження. Купівля такого зерна фактично є фінансуванням агресії та легалізацією мародерства.

3. Складність контролю: в умовах глобальної продовольчої кризи деякі порти або приватні термінали закривають очі на сумнівну документацію, щоб забезпечити внутрішній ринок дешевшою сировиною.

4. Це питання не лише економіки, а й міжнародного права, адже торгівля майном, що було конфісковане під час окупації, прямо порушує Женевські конвенції.

5. Україні слід притягнути Ізраїль до відповідальності за ці порушення Женевських конвенцій.

Відстеження «піратських» рейсів із краденим зерном — це кропітка робота OSINT-розслідувачів, як-от проект SeaKrime, які використовують комбінацію супутникових та морських даних для викриття тіньових злодійських схем.

Читайте також: Ще одне судно з краденим українським зерном прибуло в порт Ізраїлю, - Зеленський

Як саме це працює?

1. Супутниковий моніторинг «темних» зон.

Оптичні знімки: супутники, наприклад, Maxar, фіксують судна безпосередньо біля зернових терміналів в окупованих портах Севастополя — термінал «Авліта», Керчі або Маріуполя в моменти, коли їхні транспондери вимкнені.

2. Радари (SAR): такі супутники, як Sentinel-1, бачать крізь хмари та вночі. Вони фіксують металеві корпуси кораблів навіть тоді, коли екіпаж намагається сховатися від візуального спостереження.

3. Аномалії в системі AIS — автоматична ідентифікація.

Судна часто вимикають AIS при вході в Чорне море або поблизу Криму.

4. Докази перевантаження: коли судно знову з'являється на радарах, наприклад, у Керченській протоці або на рейді порту «Кавказ», сервіси типу MarineTraffic або VesselFinder показують зміну осадки — судно «сіло» глибше у воду, що свідчить про завантаження товаром під час «блекауту» AIS.

5. Перевірка документів та походження.

«Змішування» зерна: крадене зерно часто звозять вантажівками до порту «Кавказ», РФ, де змішують із російським або перевантажують у відкритому морі з дрібних суден на великі суховантажі — STS-перевалка, щоб отримати офіційні папери порту РФ.

6. Лабораторний аналіз: Велика Британія розробила систему Grain Verification Scheme, яка дозволяє за хімічним складом зерна та ізотопним аналізом ґрунту точно визначити, де саме воно було вирощене.

7. Цікаво, що росіяни часто використовують для таких рейсів «тіньовий флот» — судна під прапорами Сирії, Панами або Росії, власники яких пов'язані з підсанкційними компаніями.

Україна використовує комбінацію міжнародного права та прямого тиску на порти, щоб зупинити реалізацію вкраденого майна. Процес складний, оскільки зерно — це товар, що швидко псується, а юридичні процедури тривають довго.

Читайте також: Посла Ізраїлю викликали в МЗС через скандал із краденим зерном, - Сибіга

Ось основні механізми, які задіює українська сторона.

1. Кримінальні провадження та арешти In Rem.

In rem (лат. «щодо речі») — це юридичний термін, який описує позов або дію, спрямовану проти майна (речі), а не проти конкретної особи. Основна суть полягає в тому, що предметом спору є саме майно, його правовий статус, конфіскація або розподіл, незалежно від особи власника.

Офіс Генерального прокурора України відкриває кримінальні справи за фактом порушення порядку в’їзду на окуповані території — ст. 332-1 ККУ.

Як це працює: український суд накладає арешт на саме судно як знаряддя злочину або на вантаж. Це рішення передається через Інтерпол або дипломатичні канали до країни, куди прямує корабель.

Результат: навіть якщо країна не арештовує судно відразу, капітан отримує статус підозрюваного, а судно стає «токсичним» для страхових компаній.

2. Дипломатичні демарші та ноти протесту.

Міністерство закордонних справ діє на випередження. Як тільки розвідка або OSINT-активісти фіксують завантаження судна в Криму, посольство України в країні призначення, наприклад, в Ізраїлі, Лівані чи Єгипті, подає офіційну ноту.

Україна надає супутникові знімки та докази того, що судно заходило в закриті порти.

Офіційно всі порти Криму закриті для міжнародного судноплавства з 2014 року.

Мета — змусити місцеву владу провести перевірку сертифікатів походження вантажу.

3. Робота з міжнародними організаціями.

Україна активно працює в межах Міжнародної морської організації (IMO).

Подаються скарги на судна, які вимикають AIS - автоматичну систему ідентифікації судна, що є порушенням правил безпеки мореплавства (SOLAS).

Це призводить до того, що прапори, під якими ходять ці судна, наприклад, Панами чи Белізу, можуть відкликати реєстрацію, і корабель стає «ізгоєм», якого не має права прийняти жоден цивілізований порт.

Ключове слово — цивілізований, до яких порт Хайфи явно не належить.

4. Позови проти компаній-покупців.

Якщо державні органи іншої країни не блокують розвантаження, українські агрохолдинги, чиє зерно було вкрадено, наприклад, з елеваторів у Бердянську, можуть подавати цивільні позови безпосередньо проти отримувачів вантажу.

Звинувачення в «придбанні майна, завідомо здобутого злочинним шляхом».

Це створює величезні репутаційні ризики для великих торгових мереж і не тільки.

5. Чому це важко реалізувати в Ізраїлі чи Лівані?

Головна проблема — підробка документів. Росія видає фіктивні сертифікати, де місцем походження зерна вказано «Краснодарський край» або «Ростовська область». Без фізичного аналізу зерна та ізотопної експертизи в суді важко довести, що ця пшениця саме з Херсонщини.

6. Додам, що скупка краденого ще нікого казково не збагатила, а от репутацію знищила, з чим, власне, і вітаю ізраїльтян", - констатує Євген Платон.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube