MENU

Хто насправді іноземний агент?

790 0

Це перший пост, який я пишу у статусі майже іноземного агента. «Майже», поки Янукович офіційно не підвердив, що поставив підпис під прийнятим учора законом, який, поміж іншого, зобов«язує всі громадські організації, що отримують хоча б якийсь захудалий міні-грант хоча б з якогось закордонного фонду, називатись путінським терміном »іноземний агент«. Впевнена, що через років п»ять про клеймо іноземного агента буде так само смішно згадувати мені й моїм колегам, як, наприклад, сьогодні смішно згадувати про список Фюле чи дворічну дискусію, підпише Україна Угоду з ЄС без звільнення Тимошенко чи ні, коли ми обговорюємо події ще піврічної давності.

Звісно, для мене особисто й організації, в якій я працюю, як і для багатьох моїх колег та їхніх організацій є вибір – покінчити з їхніми громадськими дітищами, повісити замок на двері та попрощатись з іноземними донорами, чи нести на собі клеймо «іноземного агента», аби тільки робити те, що ти все ще наївно і дещо романтично вважаєш своєю місією – хоча б на якусь крихту добитись змін в цій країні.

Зізнаюсь відверто: ніде в Україні ще не зустрічала стільки відданих своїй справі, стільки орієнтованих на результат, а не процес, стільки динамічних, креативнх й відкритих світу людей, як у середовищі тих, кого сьогодні намагаються перекваліфікувати у «іноземні агенти». Сказати, що це перша образлива характеристика не можна – були ще «грантоїди», і навіть «грантожери». І як на мене, «грантожери» звучить значно образливіше, ніж «іноземний агент». Але навіть будучи ненависними для когось «грантожерами» ми змогли налагодити прекрасні контакти з тими, на кого наша діяльність, власне, і спрямована. На українців, які можуть навіть не цікавитись політикою і тим більше геополітикою, але охоче послухають відповіді на питання, чому, наприклад, наші батьки повинні померти як мінімум на 10 років раніше, ніж батьки наших ровесників у країнах ЄС; чому наші діти навіть при найбільшому бажанні навчатись в одному з 200 найкращих університетів світу саме в Україні не зможуть цього зробити, бо жоден з українських університетів не входить до 200 найкращих у світі, і чому кожен, хто кров«ю і потом заробив в цій країні якусь копійку, повинен купувати корейські »Хюндаї« за ціною німецького »Мерседеса« (при всій повазі до Південної Кореї, з якою у мене пов»язаний п"ятирічний період життя), бо в Україні найдорожчі автомобілі в Європі. Чому наші друзі та знайомі у цивілізованих країнах планують починати нове життя після зміни роботи чи помешкання, а ми – після нових виборів і з приходом нового президента?

Навіть будучи «грантожерами» ми з нашою організацією, наприклад, змогли примусити приймати й поважати нас у регіонах України, де розуміння слова «Інститут» обов«язково означає кафедри та студентів і апріорі виключає поняття »аналітичний центр«, а експерти та громадські активісти, які з послами ЄС їдуть говорити на вулицях про євроінтеграцію виглядають у кращому вигляді авантюристами, в гіршому – потенційними пацієнтами дурки. Повірте, так само як неформальне визначення »грантожерів« не зупинило тих, хто хто вважає свою особисту місію в цій країні незавершеною, не зупинить й формальне визначення »іноземний агент".

Хоча, якщо серйозно, потрібно ще розібратись, хто, власне, більше заслуговує на характеристику «іноземного агента» – громадські організації, які отримують гранти від міжнародних фондів чи урядів на конкретні проекти, кожна копійка з яких відзвітована так, що фінансові директори потім готові вивісити таблички на своїх дверях «все, окрім грантів», чи президент, якого взяв на утримання президент іноземної держави на нікому незрозумілих умовах? Що страшніше – отримати грант і на додачу європейського (американського) аудитора над однією організацією чи отримати кредит і разом з ним отримати російського наглядача над всією країною? Що страшніше – отримати грант, щоб хоч в якомусь регіоні і хоч в якійсь одній сфері збурити позитивні зміни, чи отримати сумнівний кредит, щоб лише підкормлювати ненажерливогого пострадянського гібрида? Що страшніше – бути агентом змін чи агентом совка? Агентом змін чи агентом Кремля? Як на мене, агент змін – звучить значно крутіше, ніж агент 007 і всі мислимі в історії агенти. І всі громадські організації, з якими мені особисто доводилось співпрацювати (за всіх розписуватись не буду) – це якраз агенти змін.

Не буду приховувати: ніколи американські (європейські) гранти не були мрією ні моєю особистою, ні нашого аналітичного центру. Не знаю, як було в «ліхіх 90-х», але впродовж останніх років гранти стали справою складною і часом дуже невдячною. Кожному, хто закипає від злості від одного лише слова «грантоїди», залюбки б порекомендувала створити повноцінну громадську організацію (з нормальним офісом, штатом) й спробувати вижити виключно на гранти хоча б один рік. Ми з колегами завжди були прихильниками того, щоб українські громадські організації та незалежні аналітичні центри, як, наприклад, організація, в якій я працюю, мали б замовлення на якісний аналітичний продукт і від уряду, як це відбувається не лише у найбільш розвинених країнах світу, але й тій же Чехії, Польщі чи Литві. І ми навіть спокійно ставились, коли деякі українські органи влади, презентуючи свою діяльність у Брюсселі чи Москві, шматками цитували без жодних посилань наші дослідження (будь ласка, аби в інтересах держави), чи навіть намагались шантажувати з їх допомогою непоступливих російських переговірників.

Ми були б готові працювати і з українським бізнесом. Впевнена, що деякі українські олігархи могли б з таким же успіхом сприяти аналітичній дільяності не лише деяких аналітичних центрів у Вашингтоні, а на виході отримали б не гірші аналітичні продукти.

Янукович і Ко, приймаючи настільки принизливі, передусім для себе, закони, не врахували кількох речей: після Євромайдану в Україні громадянське суспільство – це вже не монополія громадських організацій, це вже реально суспільство, яке представляє сотні тисяч окремих громадян, які жодного відношення до громадських організацій чи рухів не мають і в багатьох випадках навіть смутно собі уявляють, що це таке.

Крім того, громадські організації, яких запроноповановано перейменувати у «іноземних агентів» – це не найрадикальніша частина суспільства. Це навіть не частина, яка стовідсотково підтримує опозицію. Більше того, частина цих організацій готові були співпрацювати з нинішньою владою, якби вона пішла європейським курсом. Або ж курсом змін, а не деградації і переходу на повне утримання ВВП. Так само далеко не всі ті, кого сьогодні хочуть називати «іноземними агентами», були впевнені з приводу ефективності запровадження санкцій в українській ситуації, і на відповідне питання міжнародних партнерів прямо висловлювали сумніви з цього приводу.

Поки що зрозуміло одне: з такими законами Україна ще довго не буде країною для життя. Вона буде країною для боротьби. Питання тільки в тому, хто з нас захоче бути на передовій, а хто вирішить відсидітись у тилу чи просто покине лінію фронту, тихо емігруючи. І навряд чи ми матимемо право називати таких людей дезертирами.

Альона ГЕТЬМАНЧУК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини