Київ, здається, перестав бути єдиним центром подій. Тепер уся країна перебуває у певному напруженні. Це зрозуміло. Все-таки революція не може відбуватися спокійно, особливо та, яка призвела до жертв. І зараз про що тільки не говорять: про долю Криму, про інтриги у східних областях, про поведінку Путіна, про реакцію Заходу. Всіх дуже цікавить, що буде з Януковичем, хоча за великим рахунком за нинішньої ситуації це вже не найважливіше.

Проблема російської мови і доля російськомовного населення України зараз обговорюється дуже багато. Найбільше, звичайно, вона обговорюється в Росії, де київська революція видається, судячи з відгуків та коментарів, мало не перемогою фашистів-радикалів, які тепер почнуть різати й вішати всіх, хто їм здасться підозрілим і недостатньо чистокровним. Пропаганда зробила свою справу. У результаті в це повірили навіть деякі жителі Одеси чи Сімферополя. Про Росію й говорити не треба. Так ось що тут можна сказати.

У Росії ні для кого не секрет, що під час подорожі до України у вас проблем з російською мовою не буде. Багато бували в Києві, багато бували в Криму, та й в інших регіонах України. Не думаю, що при цьому у когось виникали складнощі у спілкуванні. За сім років у Києві я жодного разу не відчував проблем через те, що я росіянин або російськомовний. Більше того, Київ - це місто, де російською спілкується половина, можливо, навіть дві третини населення. Річ у тім, що встановити це складно. Ти можеш днями переміщатися містом, з тобою хтось заговорить російською, хтось буде висловлюватися на суржику, хтось українською. Деякі люди самі не помічають, як переходять з однієї мови на іншу і створюють на ходу нові граматичні конструкції. Деякі українською говорять виключно в сім'ї, а на роботі, на вулиці російською. Для когось робоча мова саме українська. Дві мови існують усюди - на телеканалах, у зовнішній рекламі, у вишах і навіть школах. Часто вам доводиться писати в документах або анкетах щось українською, бо вона є офіційною мовою діловодства, але ви ніколи не використовуєте її в усному мовленні.

Я викладаю в багатьох місцях. Завжди читаю лекції російською, і ніхто мені ніколи не сказав, що це неправильно. Жоден студент не скаржився. Кожному, хто пише роботи, я завжди говорив: пишіть тією мовою, яка вам найбільш зручна. Дійсно, ніяких труднощів. Через рік проживання у Києві ви починаєте розуміти українську досить легко, все-таки мови споріднені.

Можна поїхати в Полтавську область, яка ближче до сходу країни, або в Тернопільську, яка є частиною заходу . І тебе прекрасно зрозуміють і в тому і в іншому місці. Там будуть говорити українською, причому це будуть зовсім різні види української, яка дуже різниться залежно від регіону. Але ніхто ніколи не скаже: «Геть, проклятий москаль!». Я собі таку ситуацію навіть не уявляю. Взагалі, в Україні багато своїх складнощів і специфіки, але я ніколи тут не бачив озлоблення щодо росіян.

Звичайно, бувало різне. Коли Україна стала незалежною, її державну мову насаджували перший час дуже жорстко. Це породжувало багато конфліктів і неприємностей.

Зараз вже багатьом стало ясно, що національна держава такими шляхами не будується. Але є проблеми з українською мовою на сході і на півдні країни. Ці частині України розташовані ближче до Росії, вони з нею сильніше переплетені. Тут російська мова стала основною. Українська викликає роздратування і неприйняття. Вона здається якимось штучно нав'язуваним вантажем. Країна існує вже майже двадцять п'ять років, але багато хто так і не звик до того, що рідна мова не є нормою.

Зараз через революції мовна проблема загострилася. Вона породжує зайві приводи для сепаратизму і страшних очікувань. Невмілі дії Верховної Ради, яка у першу чергу стала скасовувати відомий «закон про мову», тільки ці страхи зміцнили.

Дуже сподіваюся, що зараз візьме гору розум і всі зайвий раз згадають про те, що Україна - це двомовна держава. І київська революція робилася не заради того, щоб насадити націоналізм. Це була революція проти корупції, тоталітарної влади і міліцейського свавілля. Проти несправедливості і за європейські цінності. Так вже вийшл, що символами цієї революції стали гімн України, її прапор і її мова. Вони багато в чому об'єднували людей на Майдані, хоча російською там говорили дуже багато. І Україна зараз стала не просто державою. Вона втілює в собі нову європейську ідею, показує, що Європа не померла, хоча її ховають останні сто років, а жива і хоче ще багато чого нам показати.

На заході країни сьогодні дуже добре зрозуміли, що Україна - це спільність, а не націоналізм. Наприклад, львівська інтелігенція випустила звернення до Верховної Ради та виконуючого обов'язки президента. У ньому йдеться: «Ми вимагаємо від Верховної Ради, призначених членів уряду і в. о. Президента України проводити зважену культурну і мовну політику. Тисячі жителів сходу і півдня України дезорієнтовані й не розуміють, що відбувається, оскільки чують тільки московську пропаганду. Ми маємо шанс побудувати нову, чесну і справедливу Україну і зберегти її територіальну цілісність. Але ми не повинні нав'язувати донеччанам або кримчанам галицького способу життя. На Майдані пліч-о-пліч з українцями стояли росіяни, поляки, білоруси, вірмени, євреї, грузини, татари тощо.

Усіх їх об'єднала щира любов до України і ненависть до тиранії. І за це вони заплатили страшну ціну - ціну власної крові.

Ми повинні поважати культурні та мовні потреби жителів сходу і півдня, щоб вони не відчували себе чужими в Україні. Ми повинні продемонструвати принципово нову якість України, яка не буде штучно ділити своїх громадян на різні «сорти». І ми закликаємо не дозволити політичним маргіналам спекулювати на крові й намагатися знищити територіальну цілісність нашої Держави».

А прості львів'яни розпочали акцію, на банері якої написано: «Сьогодні йдеться не про мову. Львів за перевибори Верховної Ради, а не спекуляції навколо мовних і національних проблем. 26 лютого на знак солідарності з жителями Східних і Південних регіонів я буду розмовляти російською вдома, на роботі, у транспорті, з друзями - скрізь». До цієї акції приєдналися жителі Одеси і Донецька, які сьогодні будуть говорити українською.

Хочеться сподіватися, що всі один одного почують.

Інша справа, чому питання мови і найменші натяки на неї викликають таку лють як у східних і південних регіонах країни, так і в Росії. Тут уже йдеться про проблеми російської ментальності, які зараз дуже загострилися. Росіяни - це нація, яка сформувалася в результаті двох факторів - мови і території. Російська людина і зберігає себе передовсім завдяки величезному простору, на якому існує, і багато в чому в силу того, що на цьому просторі панує її власна мова. Росіяни не створили багатої матеріальної культури, яка цементує багато інших націй, наприклад тих же українців, бо нам, росіянам, неприємно все матеріальне. Ми живемо ідеями, духовними пошуками. Величезна країна, де тебе розуміють, одна з наших головних ідей. Трагедія російської людини в тому, що опинившись поза своєю країною, вона гине. За кордоном, в інших країнах можна побачити найрізноманітніші діаспори - італійські, вірменські, єврейські, китайські. Вони відзначають свята, влаштовують національні фестивалі і можуть зберігати свої традиції. Росіяни ж, опинившись за кордоном, стрімко розчиняються у чужому світі, втрачаючи себе. Саме тому в Росії зараз виник настільки величезний страх перед Україною і процесами, які відбуваються в ній, зокрема і процесами мовними. Для росіянина зникнення частини території і мови - це моторошна рана, втрата частини тіла, а Україна - це дуже велика частина. І дуже хочеться вірити, що наші дві нації навчаться жити інакше, поважаючи, цінуючи одна одну, вважаючи одна одну рівними. І ніхто нікого не боятиметься.