Друг дитинства, який тепер разом з родиную став заручником орків у Криму, сумно розповідає останні новини. Черг за серпастимі-молоткастимі-триколорнимі паспортами немає, а ж треба довести світу стовідсоткове голосування.

Тому кримчан підганяють. Погрожуючи звільненнями з роботи, невиплатими пенсій і іншими жахами.

Друг тролить менш ідейних приятелів: ви ж все життя вболівали за «Шахтар» і « Динамо», тепер за кого будете?

І, о диво, ті, кого аж ніяк не переймає наш прапор і гімн, відмахуються від друга, як від гадюки і починають прозрівати.

(Це до питання, наскільки важливими для Сходу і Криму могли б бути слова мовчуна Ахметова, чиє мовчання стає вже просто непристойним).

Мої важкі думки і серце сьогодні - з другом, його родиною, з Лілею Буджуровою і Валею Самар - цвітом української журналістики, з кримськими татарами, з військовими, яких я не розумію, чому кинули без наказу (і ми будемо вимагати відповіді і відповідальності вже нових представників влади. Бо це не та ситуація, де війна все спише).

Вчора з Оксаною Продан і Ростиславом Павленком подали зміни і доповнення до закону про тимчасово окуповані території, це те найменше, що можемо зробити для нашого Криму зараз.

Сьогодні - зустрічаємося з монітринговою місією ПАРЄ і говоритимемо виключно про порушення прав людини в Криму.

Від того, щоб важка хвиля туги і депресіі накрила з головою, рятує дві речі - весна і Малюк. І, звичайно, думки про те, що ми ще не підняли прапор ЄС поряд з прапором Украіни в Севастополі і не пораділи за росіян, які рано чи пізно оберуть нормального, без шовіністичних і інших комплексів, президента.

Ну, і на суді над Януковичем все ж треба побувати): Тримаємося і боремося.