Цікаво спостерігати, як політична і військова напруга в Україні накладається на прості побутові речі. Як мутація держави супроводжується непереможним бажанням просто жити і радіти весні, нехай такій сповненій тривог і важких передчуттів. Але Паска буде, незважаючи ані на НАТО, ані на долар чи писанку вуду з обличчям ВФЯ. Народ хоче свята, і свято не спинити.

Не завадить йому акомпанемент у вигляді перманентного російського флешмобу «Спасєніє рядового хохла от самого сєбя», що затягує все більше і більше невинних слав’янських душ. Натхненний князь Міхалков маше перснем у екран, декламуючи якусь фігню про те, як бандерівці платять наївним, проте чистим душею українцям, що стоять у шароварах підпоясані верьовкою (бо тіки-но крутили хвости коровам), щоб ті брали АКМи і негайно починали притискати богообраний російській народ. Бо саме на його, россійського народу, просвітленній кармі і тримається порядок і закон – як на Україні, так і в усьому білому світі. І що тепер російський народ повинен взяти свої богообрані танки і богообрані гранатомети і нарешті принести слово правди і любові недолугим Стецькам і Попандопулам.

Ентузіасти фізкультури і спорту на Сході знайшли нарешті нормальні умови для тренувань і спарингів. А ті, що ностальгують за комуністичним минулим, грають в Зарніцу з калашами і БТРами. На все це споглядає «в дрєвнєрусскай таскє» населення цього самого Сходу, але так, не сильно напружуючись, ніби на дітей неблагополучних сусідів – зі зверхньою байдужістю. Що ж, ця байдужість закінчиться тим, що неблагополучні сусіди нарешті прийдуть до їх хати і зроблять з них собі терпіл.

Ряджені в Раді і Кабміні, здається, грають у якусь Монополію, кидаючи кості і переставляючи сині, червоні, помаранчеві фішки по картатій мапі. Шість, раз, два, три… Вітаємо, ви отримали крісло міністра. Чотири, раз, два, три… Вибачте, ви програли Крим. Втрати і здобуття умовні, тому чого сипати попіл на лису макітру? Все одно в них, цих непереможних політичних комах , все буде добре – їх чекає якщо не новий раунд, то новий транш.

Того самого траншу з тривогою чекають баригі, дєржатєлі схем і імпортери. Всі хочуть долар по 10, а якщо не по 10, то хоч би й по 13, але стабільно, без улюбленої слав’янської гри «качєлі» або «загон олєнєй». А поки що «долар», так само як і «бензин», а також славнозвісна «нестабільность в странє» - це три магічних фрази, які проголошують перед тим, щоб збити аренду, підняти аренду, скоротити штат, урізати зарплатню, кинути партнера – тобто зробити всю цю стандартну фігню, яка в українському бізнесі здавана заміняє ефективні управлінські рішення і грамотний маркетинг.

А тим часом щось дивне відбувається з моїм плейлістом. Туди тишком нишком і навмання потрапляють якісь дивні створіння, на кшталт ДахаБраха чи Хаммєрман знищує віруси. Потяг до українських замінників став уже просто підсвідомим. Люди, винайдіть хто-небудь український iPad, я куплю його в кредит.

Коротше, як співає класик (він проліз тишком нишком до мого плейліста): 

А на Україні лад та спокій!

А на Україні лад та спокій!

І ще. Дуже хочеться вибігти босим у поле і, сміючись, бігти назустріч теплому сонячному світлу, бігти, поки не спотикнешся об якусь каменюку, що приховалася в траві, і не рубанешся обличчям прямісінько в чорнозем. Коротше, дуже хочеться весни.