Два повідомлення одного дня:

Росія заборонила в‘їзд на територію Криму терміном на 5 років Мустафі Джемілєву.

У рамках наради уповноважених представників залізничних адміністрацій Росії, України та Білорусі були опрацьовані пропозиції щодо встановлення загальних обсягів руху пасажирських поїздів у з‘єднаннях зі станціями Криму у графіку руху 2014-2015 років.

Отже в сухому підсумку маємо таке: народний депутат України, багаторічний в‘язень радянських таборів, правозахисник, перший голова Меджлісу кримськотатарського народу окупаційним режимом Росії позбавлений права жити у себе вдома, на своїй Батьківщині! А тисячі громадян тієї ж Росії та союзної їй Білорусі, наче нічого й не було, і далі не тільки відпочиватимуть в анексованому Криму, але й діставатимуться туди територією України, користуючись послугами Укрзалізниці. Гадаєте, за таких обставин Крим повернеться колись до складу України?

Цікаво, чи погоджувалися згадані «пропозиції щодо…» з МЗС, Держприкордонслужбою, СБУ, зрештою з Кабміном України? Чи, можливо, навіть в умовах неоголошеної війни кожне відомство веде свою зовнішню політику, часто відмінну від національних інтересів держави, з бюджету якої воно годується?

Як на мене, російські та білоруські відпочивальники (адже у цих країн спільний митний простір і відсутній прикордонний контроль між ними) повинні діставатися до Криму через паромну переправу або  літаками, причому не через повітряний простір України. Це було б адекватною відповіддю агресору. Не можна заохочувати Путіна поступками.

У цьому зв‘язку навіть не подив, а обурення – на тлі розперезаності Росії, яка вже й пам‘ятну медаль з нагоди захоплення Криму карбує, та заохочуваних нею сепаратистів – викликають ялові заяви бютівського керівництва держави про надання на відкуп місцевим радам  запровадження офіційного статусу російської мови, про готовність призначити  запропонованих сепаратистами голів Донецької та Луганської адміністрацій тощо. Мабуть, ініціатори цих меседжів не читали повісті Фазиля Іскандера «Кролі та удави».

Розумію, що ініціатива Юлії Тимошенко щодо створення Всеукраїнського руху опору є передвиборним піар-ходом. Але з іншого боку це й ознака недовіри до власних соратників, які сьогодні обіймають посади в. о. Президента країни, Прем‘єр-міністра України та Голови РНБО.

Бо й справді, живемо так, начебто нічого не сталося.

Біля станцій метро всім охочим далі роздають медведчуківську газету «Вєсті», до якої віднедавна долучився ще й телеканал.

Про кадрові призначення годі й говорити. З останнього: Петро Пантелеєв зі списку кандидатів до Президентського кадрового резерву «Нова еліта нації» 2013 року (тобто за президентства Віктора Януковича) перекочував у крісло очільника Шевченківського району столиці. Відповідний указ підписав нинішній в. о. Президента.

Як відомо, країни ЄС, США, низка інших держав після анексії Криму запровадили бодай-якісь санкції до Російської Федерації. Цікаво, коли до цих санкцій приєднається керівництво України?