MENU

Влада, великий бізнес і потреби національної мобілізації

287 0

За часів правління Леоніда Кучми в Україні ствердилася і стала ледь не офіційною така модель відносин великого бізнесу та влади, за якої, по-перше, значна частина бізнесменів іде у структури законодавчої та виконавчої влади, по-друге, свою участь у владі вони конвертують у гроші за рахунок бюджету й податкових та приватизаційних преференцій, по-третє, підтримка певних політиків та політичних сил на виборах бізнесом має швидко обернутися безпосередніми грошовими вигодами після входження цих політиків і партій у владні кабінети.

Змінювалися президенти, змінювалися уряди, але не змінювалися, хіба що дещо модифікувалися, правила гри. Скажімо, Леонід Кучма намагався стояти над олігархічними кланами, висуваючи на перші ролі то один, то другий, і при цьому не забуваючи про «сімейні» інтереси.

Віктор Ющенко добирав собі «любих друзів» за тільки йому зрозумілими критеріями, і врешті-решт своєю «послідовністю» збурив проти себе не лише олігархів, а й увесь великий бізнес.

Віктор Янукович спершу дотримувався загальної формули, віддаючи при цьому перевагу «донецьким», а потім почав відверто переводити українську економіку під «сімейний» контроль, та так успішно, що на початку 2014 року, за оцінками експертів, під цим контролем перебувала вже третина ВВП. Хоча і «вмонтовані» у владу олігархи та крупні бізнесмени теж мали свій кусень сала, тобто шматок українського ВВП.

• Усі опозиційні до режиму Януковича політичні сили та їхні лідери в один голос стверджували: чинна модель взаємин великого бізнесу і влади має бути ліквідована, і якомога швидше, бо вона заважає розвитку ефективного ринку та політичної демократії. За цієї моделі громадянське суспільство опиняється десь на задвірках, а незалежні мас-медіа, особливо телебачення та FM-радіо, не мають шансів у конкуренції з провладно-олігархічними, на боці яких не лише великі гроші, а й державний апарат. І взагалі: державно-олігархічний капіталізм такі авторитетні західні експерти, як Вільям Баумол, Роберт Літан і Карл Шрамм вважають найменш ефективною формою ринкової економіки, яка прирікає країни, де він ствердився, на хронічне відставання не тільки від розвинених держав, а й від того сегменту «третього світу», де державне регулювання економічних процесів та державний контроль за великим капіталом на певних етапах є ефективним. Отож видавалося, що після усунення режиму Януковича опозиціонери одразу ж почнуть впроваджувати нову, притаманну розвиненим демократіям модель відносин між владою та великим бізнесом, почнуть за допомогою тих чи інших інструментів переформатовувати олігархічний капітал на «нормальний» великий капітал, який дбає не тільки про власні статки за будь-яку ціну, а й про національні інтереси та розвиток своєї країни, але... Не так сталося, як гадалося. Хоча робити остаточні висновки ще зарано, проте, схоже, певна частина недавніх опозиціонерів не поспішає ламати схему конвертації влади в гроші і навпаки.

• Така ситуація видається тим більше дивною (це найм’якіше слово), якщо зважити на окупацію Росією Криму, активні дії російських диверсантів і проросійських терористів та перманентну загрозу російського воєнного вторгнення — локального чи повномасштабного — в «материкову» Україну. Про які вигоди від наближеності до влади чи участі в ній може йтися, коли вже два роки поспіль маємо економічне падіння, коли гривня девальвована в півтора разу, коли в бюджеті «дірки» внаслідок необхідності посиленого фінансування армії та інших силових структур, нарешті, коли минула влада вкрала все, що могла, і вивела з країни десятки мільярдів гривень, в тому числі й державних коштів? Якщо діяти не у стилі дрібного злодюжки Шури Балаганова з відомого роману «Золоте теля», нездатного піднестися над власним хапальним рефлексом навіть тоді, коли це привело його до катастрофи, а хоча б на рівні іншого героя цього роману — Остапа Бендера, — то гнатися за негайною вигодою сьогодні просто не випадає. Навіть тим, хто жадає і надалі використовувати традиційний формат відносин влади з капіталом, потрібно на кілька років забути про прибутки, натомість вкладати гроші у зміцнення держави. Ну, а тим, хто претендує на роль «капітанів» великого бізнесу під оглядом європейського розвитку України, слід, нарешті, почати мислити і діяти стратегічно. Сьогодні великому бізнесу слід вкладати якомога більші кошти в оборону держави, у розвиток «третього сектору», себто структур громадянського суспільства, у відновлення та оновлення інфраструктури, не чекаючи від цього всього безпосередньої вигоди. А політикам, у свою чергу, варто замислитися, що наступна хвиля народного спротиву змете всіх тих, хто замість служіння справі використовує місце у владі для гендлювання — незважаючи на гучні імена та минулі заслуги. Змете чи на загальних виборах, чи за допомогою масових акцій протесту, сили громадянського суспільства.

• І взагалі — навіть за найсприятливіших обставин економічне зростання в Україні, яке дасть змогу отримувати чесні прибутки, а не наживатися на загальному зубожінні, почнеться не раніше, ніж через два-три роки. Доти всьому бізнесу, і малому, і великому, доведеться у кращому разі «тримати штани», а для цього, найшвидше, й підтягувати паски. А якщо хотіти негайно мати всього й побільше — результат і для країни, і для бізнесу виявиться просто-таки страшним. Бо ж Українська держава сьогодні потрапила у ситуацію ледь не біблійної битви Давида з Голіафом...

• У цьому контексті позиція «донецьких» не дивує — сумнівно, що вони взагалі здатні вести бізнес по-європейськи. А от позиція Віктора Пінчука, який уже тривалий час намагається грати роль «справжнього європейця», таки дивує. Йому варто було би почитати, що пишуть на форумах в обговоренні влаштованої ним у Києві у «Пінчук-центрі» нової мистецької експозиції, і зробити належні висновки. Звісно, можна бути ідейним пацифістом, тому і не давати коштів на оснащення армії; але ж можна в такому разі вкласти гроші у військово-польові шпиталі, в інфраструктуру для сімей виведених із Криму вояків, в облаштування біженців з Криму (а звідти їдуть і їхатимуть далеко не тільки кримські татари). Саме такі речі і були би якнайкращими свідченнями європейськості цього власника великого капіталу, чи не так?

Сказане, зрозуміло, стосується й десятків інших власників мільярдних статків, які досі нічим себе не проявили щодо захисту національних інтересів у кризові моменти.

І ще: чогось не видно позиції більшості агротрейдерів; тим часом вони б, виходячи не тільки з державницьких, а й зі своїх власних ділових інтересів, мали б щосили вкладати кошти й інші ресурси у надійний захист чорноморських портів і взагалі — всіх тих південноукраїнських територій, які путінські пахолки звуть «Новоросією» і планують відокремити від України, перекривши їй вихід до моря та захопивши найродючіші степові землі.

• Власне, підтримки великого бізнесу сьогодні потребують не лише армія та інші силові структури, не лише біженці й оновлення інфраструктури. Нині одним із головних чинників російської агресії на сході України є телебачення, яке нестримно фальшує реальне життя всіх інших українських регіонів та створює міфологеми щодо «процвітання великої Росії, яку поважає і боїться весь світ». Без потужного власного телебачення — не тільки новинарського та розмовного, з чим сьогодні вже більш-менш нормально, а й без виробництва власних фільмів і серіалів, власних публіцистичних і пізнавальних стрічок, — стабільності в Україні, за великим рахунком, не буде. А телевиробництво, особливо на перших етапах, вимагає великих грошей, вкладення яких не дасть безпосереднього фінансового зиску. Але великому бізнесу України слід зрозуміти, що соціальний капітал і національна безпека, загальнодержавний інформаційний простір та структуроване громадянське суспільство — це неодмінні запоруки справді ефективної сучасної економіки.

Одним словом, чинна ситуація нагально вимагає відмови від усталеної за минулі роки схеми взаємодії великого бізнесу і влади в Україні. Йдеться про забезпечення гідного виходу Української держави з поточної кризи та про вихід її на рейки реального європейського поступу. А ще — про перспективи як вітчизняного політикуму, так і «капітанів» вітчизняного бізнесу. Бо краще їм самим стати на шлях оновлення і переформатування схем діяльності, аніж дочекатися чи-то путінських танків, чи-то власного непідкупного Робесп’єра з гільйотиною як інструментом реформ...

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини