Після 23-х років незалежності, Україні знову доводиться відвойовувати право на самостійність на міжнародній арені. Чи то ми надто довго (аж років 19 р.) «прислухалися» до Донбасу, чи йшли не тим шляхом? Сьогодні ми ризикуємо знову опинилися в нульовій точці відліку, себто на «перетині осей координат».

Я вважаю, визначальна зміна вектору зовнішньої політики України є найголовнішим питанням сьогоднішнього дня. Чи вдасться нам відстояти право на цю зміну, завойоване кров’ю? Перепрошую за екскурс у минуле, але наведу факт. Колись, у липні 1991-го, я поїхав до Франції як студент-стажист.

До Парижа прибув на кілька днів раніше ніж група взірцевих київських комсомольців. Мене, одразу прихистили на бульварі Сен-Жермен-де-Пре, 186 найсправжнісінькі «бандерівці» (представники еміграційної хвилі 1940-х). Лише через кілька днів я приєднався до тодішньої «радянської еліти»: решта делегації стажистів прибула «день у день».

Найголовнішою фразою, яку я почув під час першого перебування в Парижі, була така: «І ти вважаєш, що Україна не лише стане незалежною державою, а й матиме власну зовнішню політику»? Ці слова прозвучали з вуст співробітника тодішнього радянського консульства, майже мого однолітка.

Запитуючи про це в затишній будівлі на рю Проні біля парку Монсо, він іронічно посміхався, завбачливо намагаючись уберегти мене від образи. Було очевидно, що обидві тези –незалежність України і  самостійність її зовнішньої політики – здавалися молодому радянському дипломату нав’язливими ідеями важкохворої людини.

Де в чому він навіть жалів мене. Але, як це робить в розмовах більшість росіян, раптом без причини зауважив, що ніколи не мав родичів в Україні… Перед тим я звернувся до нього з проханням ненадовго залишити свою валізу в консульстві. У службовому помешканні я побачив на столику ноти прелюдій Рахманінова.

Його освіченість приємно вражала: досконале знання мов, стовідсоткова обізнаність у питаннях консульської роботи. Він нагодував мене вечерею. Частуючи делікатесами, зауважив: «Пригощайся, тут цього вдосталь». Потім зробив кілька дзвінків та відвіз на машині до хостелу, який мав домовленість з дипломатичною місією СРСР про безкоштовне поселення. Все було дуже добре! Але через місяць після мого повернення з Франції «вибухнуло» ГКЧП. А до кінця того року, молодий дипломат певно, вже поставив під сумнів незаперечність своїх переконань…

Зробімо «стоп-кадр». 1991-й… Віталій Чуркін, уже давно кадровий дипломат, працює начальником відділу інформації МЗС СРСР (себто напів-Геббельсом, напів-Дзержинським, але під суто дипломатичним «соусом»).

Все, що знає молодий дипломат, знає й Віталій Чуркін. Але останній знає набагато більше… Висновок такий: спосіб мислення російських дипломатів не змінився не лише з часів генсеків, а певно, і з часів монархії! Якщо навіть за радянських часів ви мешкаєте й працюєте в центрі Парижа, їсте фінське салямі та найдорожчі сири, але при цьому ви – російський дипломат, то все одно не будете думати інакше. Хай навіть ви геть не залежите від українського сала.

Можливо 15-те засідання Ради Безпеки ООН з приводу ситуації в Україні відбудеться не після оголошення результатів виборів, як це було обумовлене, а раніше. У зв’язку з виявленням нових доказів прямої участі Росії в діях сепаратистів прем‘єр Арсеній Яценюк виступив із закликом провести таке засідання якнайшвидше.

Але будьте певні, всі реакції  пана Чуркіна будуть тими самими, що й досі… Певно, відчувши колись підтримку таких «колосів» дипломатичного світу як КНДР, Північний Судан та Зімбабве, В.Чуркін зберігає за собою право щоразу «вмикати дурника», коли починається його виступ на засіданнях Радбезу. Але в самому Радбезі, як відомо, прихильників Росії так і не з’явилося. Голоси десяти держав (крім Росії), які виступили проти територіальної цілісності України на березневій Генеральній асамблеї ООН, були результатом підступного тиску й маніпуляцій російських послів у цих країнах, не більше.